Спогади кримінального директора перервав телефонний дзвоник. Він зрадів, почувши Анвальдтів голос.
— Я дзвоню, користуючись вашим ласкавим дозволом. У мене тут проблеми з Вайнсберґом. Його звуть тепер Вінклер і він удає, що нічого не знає про Фрідлендера. Відмовився зі мною розмовляти й ледь не нацькував на мене собак. У вас є «щось» на нього?
Мокк замислився рівно на хвилину.
— Мабуть, що так. Але це не телефонна розмова. Прийдіть до мене за годину. Редіґер-пляц 1, квартира шість.
Він поклав слухавку й набрав номер Форстнера. Потому як колишній асистент озвався, він поставив йому два запитання й вислухав вичерпні відповіді. За мить телефон знову задзеленчав. Голос Еріха Крауза поєднував у собі дві протилежні інтонації: шеф Гестапо одночасно запитував і наказував.
— Мокку, хто такий цей Анвальдт і що він тут робить?
Ебергард ненавидів цей нахабний тон. Вальтер Пйонтек завжди принижено прохав про інформацію, хоча й знав, що Мокк не може йому відмовити, натомість Крауз брутально її вимагав. Хоча він і працював у Бреслау лише тиждень, за брак такту багато хто його вже щиро ненавидів. «Парвеню, вискочка із задрипаних Зомбковиць», — шипіли шляхетні бреславські аристократи.
— Ви там що, заснули?
— Анвальдт — агент Абверу, — Мокк був готовий до запитання про нового асистента. Він знав, що сказавши правду, наразить берлінця на небезпеку. Така відповідь одночасно захищала Анвальдта, оскільки шеф бреславського Абверу, сілезький аристократ Райнер фон Гарденбурґ, ненавидів Крауза. — Він розробляє польську розвідку в Бреслау.
— Навіщо ви йому потрібні? Чому ви не поїхали у відпустку згідно із графіком?
— Мене затримала одна приватна справа.
— Яка?
Крауз понад усе цінував військові марші й усталене сімейне життя. Мокк відчував огиду до цього чоловіка, який ретельно й методично змивав з рук кров в’язнів, котрих він особисто катував, а тоді спокійно сідав з родиною до обіднього столу. Наступного дня свого урядування Крауз власноруч закатував одного одруженого в’язня, який не хотів розповісти, де зустрічався зі своєю коханкою, працівницею польського консульства. Потім вихвалявся перед усім управлінням поліції, що він ненавидить подружні зради.
Мокк глибоко вдихнув і завагався:
— Я залишився через знайому... Але прошу вас бути делікатним... Ви ж розумієте, як воно буває...