Выбрать главу

— Ну, а ваша знайома?

— Ах, ці знайомі... Вони то є, то їх немає. Ви ж знаєте, як воно буває з ними...

— Не знаю!!!

Бреслау, того ж таки 8 липня 1934 року.
Третя година пополудні

Ганс Гоффманн працював таємним поліціиним агентом ще від непам’ятних часів. Він служив кайзерові, республіканській поліції, а тепер — Гестапо. Своїми значними професійними успіхами він завдячував добродушній зовнішності: худорлява постать, маленькі вусики, старанно прилизане ріденьке волоссячко, медового кольору добрі очі з іскорками сміху. Хто б міг подумати, що цей милий літній чоловік — один з найкращих працівників таємної поліції?

Цього напевно не підозрювали Анвальдт і Маасс, які не звертали уваги на охайного дідка на сусідній лавці. Особливо Маасс не переймався присутністю інших, і знай голосно розводився, трохи дратуючи Анвальдта не лише писклявим голосом, а передусім жахливим змістом своїх звірянь, які головно зосереджувалися навколо жіночого тіла й пов’язаних із ним насолод.

— Гляньте-но, любий Герберте (адже я можу вас так називати, правда?), — Маасс аж прицмокнув, угледівши молоду струнку блондинку, що прогулювалася з літньою жінкою. — Як чудово тонка сукня прилягає до стегон дівчини... Здається, вона без комбінації...

Анвальдта розсмішила ця постава сатира. Він узяв Маасса попід руку й вони почали сходити на пагорб Лібіха. Над ними височіла вежа, увінчана крилатою римською богинею перемоги. Бризки з фонтанів ледь освіжали повітря. Натовп юрмився на псевдобарокових терасах. Маленький дідок прогулювався за ними, попихкуючи цигаркою в бурштиновому мундштуці.

— Любий пане, — Анвальдт теж дозволив собі певну фамільярність. — Це правда, що влітку жінки стають пристраснішими?

— Звідкіля ви це знаєте?

— Із Гесіода. Хочеться почути, що скаже такий «жіночий фахівець» як ви, з приводу думки, якій уже понад дві тисячі сімсот років. Поет твердив, що влітку: «machlotatai de gynaikes, aphaurotatoi de toi andres»[31], — Анвальдт грецькою процитував уривок із Гесіодовцх «Трудів і днів».

Маасс не звернув уваги на іронічний тон Анвальдта. Його зацікавило, звідки асистент поліції знає давньогрецьку.

— Просто в гімназії я мав гарного вчителя старожитніх мов, — пояснив Анвальдт.

Після цієї короткої перерви Маасс знову повернувся до свого найбільшого зацікавлення.

— От ви кажете, у гімназії... А ви знаєте, любий Герберте, що гімназистки зараз дуже й дуже досвідчені? Нещодавно в Кенігсберзі з однією такою я провів пречудовий день. Ви читали «Камасутру», чули щось про ковтання плоду манго? Уявіть собі, зовсім невинне на перший погляд дівчатко змусило мого коня слухатися, коли той уже хотів було вирватися з-під мого контролю. Недаремно я давав їй приватні уроки санскриту...

Анвальдта роздратував цей пасаж про розбещену гімназистку. Поліцейський зняв піджак і розстебнув комірець. Він посилено думав про пінисті кухлі пива: про легкий шум у голові після першого, про ледь помітне запаморочення після другого, про тремтіння язика після третього, про гостроту розуму після четвертого, про ейфорію після п’ятого... Глянув на кучерявого брюнетика з ріденькою борідкою й не надто делікатно урвав його просторікування:

— Докторе Maacce, прослухайте цю платівку. Патефон вам видадуть у поліційній лабораторії. Якщо у вас виникнуть проблеми з перекладом, подзвоніть мені. Професор Андре й такий собі Германн Вінклер будуть у вашому розпорядженні. Записані тексти найпевніше виголошувалися давньоєврейською мовою.

— Не знаю, чи вас це зацікавить, — Маасс кинув на Анвальдта ображений погляд. — Але нещодавно вийшло трете видання моєї давньоєврейської граматики. Із цією мовою я чудово даю собі раду й мені не потрібні шахраї на кшталт Андре. Із Вінклером я не знайомий і знайомитися не бажаю, — він рвучко відвернувся й заховав платівку під піджак. — До побачення, пане. Прийдіть до мене завтра по переклад цих текстів. Гадаю, я з ними впораюся, — додав ображеним тоном.

Анвальдт не звернув уваги на ущипливий тон Маасса. Він гарячково намагався пригадати, які висловлювання науковця змусили його кілька хвилин тому замислитися й викликали бажання перепитати ще раз. Він нервово відганяв видіння пінистих кухлів з пивом і намагався не чути криків дітей, що бігали алейками. Листя могутніх платанів утворювало склепіння, під яким скупчувалася густа, липка курява. Анвальдт відчув, як між лопатками спливає струмочок поту. Тоді глянув на Маасса, який вочевидь чекав на вибачення, і прохрипів.

вернуться

31

«Повні жадання жінки, чоловіки украй нездолящі» (пер. з давньогрецької В. Свідзінського).