Згідно принципів, що їх Мокк установив для себе самого, йому не вільно було втамовувати пристрасті, якщо котрась із суперниць ставила йому шах або мат. Одного разу так уже сталося. Тоді він підвівся з-за столу, дав дівчатам по квітці й вийшов, приховуючи гнів і невдоволення під знущальною посмішкою. Потому він уже ніколи не дозволяв собі втрачати пильність за грою в шахи.
Після однієї з таких довгих партій Мокк відпочивав на дивані, читаючи дівчатам свої розважання про людські характери. То була його третя пристрасть, яку він виявляв лише у своєму улюбленому клубі. Кримінальний радник, поціновувач античної літератури, який приголомшував своїх підлеглих довгими латинськими цитатами, вирішив позмагатись із Непотом[4] і Теофрастом[5], складаючи, не без талану, характеристики осіб, з якими йому доводилося зустрічатись. За основу цих описів правили власні спостереження та поліційні справи. Десь раз на місяць він створював опис однієї людини, а вже існуючі доповнював новими фактами. Нові доповнення й характеристики добряче затуманювали втомлені дівочі голівки. Та незважаючи на це, вони сиділи біля ніг Мокка, вдивлялися в його круглі очі й відчували, як у клієнтовій душі здіймається хвиля щастя.
Дійсно, кримінальний радник Мокк був щасливим і, виходячи зазвичай близько третьої ночі, робив дівчатам невеличкі подарунки, а сонному портьє давав на чай. Моккове щастя відчував навіть візник, що відвозив його тихою о цій порі Ґрюбшенер-штрасе до солідної кам’яниці на Редіґер-пляц, де радник засинав обіч дружини, слухаючи цокання годинника й вигуки візників та молочарів.
На жаль, у ніч з 12 на 13 травня 1933 року радник Ебергард Мокк не зазнав щастя в обіймах дівчат мадам ле Ґеф. Він саме розігрував цікавий сицилійський захист, коли мадам делікатно постукала у двері.
За мить вона постукала ще раз. Мокк засопів, запнув халата, підвівся й відчинив двері. Його обличчя було позбавлене емоцій, але мадам знала, що відчуває чоловік, якому хтось перебиває вишукану еротично-шахову забаву.
— Любий пане раднику, — власниця клубу вирішила обійтися без зайвих, на її думку, перепросин. — Унизу на вас чекає ваш асистент.
Мокк ґречно подякував, швидко вбрався за допомогою послужливих одалісок (одна зав’язувала краватку, інша застібала брюки й сорочку), вийняв з портфеля дві невеличкі коробки цукерок і попрощався з безутішними шахістками. Кинув «на добраніч» мадам, збіг униз сходами і з розгону наскочив на свого асистента Макса Форстнера, що стояв у холі, спершись на кришталевий абажур торшера. Кришталеві підвіски застережливо задзеленчали.
— Баронесу Марієтту фон дер Мальтен зґвалтовано й убито, — видушив із себе Форстнер.
Мокк збіг східцями ґанку в подвір’я, впав на сидіння чорного «Адлера», дещо заголосно захряснув двері й запалив цигарку. Форстнер квапливо сів за кермо й увімкнув двигун. Рушили мовчки. Перетнули міст через Слензу. Нарешті Мокк зібрався з думками.
— Як ви мене тут розшукали? — запитав радник, уважно роздивляючись мур комунального цвинтаря, що пропливав праворуч. На тлі неба виразно стримів трикутний фронтон крематорію.
— Про ваше місцезнаходження, пане раднику, мені повідомив пан кримінальний директор, доктор Мюльгауз. — Форстнер стенув плечима, наче хотів цим сказати: «Усім відомо, де Мокк буває по п’ятницях».
— Не дозволяйте собі подібних речей, Форстнере, — Мокк уважно глянув на нього, — поки ви лише мій асистент.
Це пролунало погрозливо, але не справило на Форстнера жодного враження. Мокк не зводив погляду з його широкого обличчя («мала, товста, руда тварюка») і вже вкотре вирішив, усупереч здоровому глуздові, знищити нахабного підлеглого.
Це було не так легко, бо Форстнера прийнято до кримінального відділу водночас із приходом нового президента поліції, фанатичного нациста обер-групенфюрера СА[6] Едмунда Гайнеса. Мокк дізнався, що його асистентові протегує не лише Гайнес. Він може похвалитися гарними стосунками із самим новим обер-президентом Сілезії, Гельмутом Брюкнером, якого нацисти призначили невдовзі після того, як виграли вибори до Рейхстагу. Але радник працював у поліції майже чверть століття й знав, що знищити можна будь-кого. Доки він мав владу, доки шефом кримінального відділу був старий масон і ліберал Гайнріх Мюльгауз, Мокк міг не допускати Форстнера до важливих справ і відсилати його, наприклад, переписувати повій під готелем «Савой» на Тауенцін-пляц або перевіряти документи в гомосексуалістів під пам’ятником імператриці Августі на променаді біля школи мистецтв. Найдужче Мокка дратувало те, що йому не було відомо про жодні Форстнерові слабинки — його справа була чиста, а щоденні спостереження підказували тільки одну стислу характеристику: «тупий служака». Щоправда, близькі стосунки з Гайнесом, про якого скрізь знали як про педераста, викликали в Моккові невиразні підозри, хоча цього було замало, аби підпорядкувати собі того «жучка» — агента Гестапо Форстнера.
4
Непот Корнелній (біля 100 — після 32 до н. е.) — римський письменник, автор біографічної праці «Про славних людей».
5
Теофраст (372 — 288 до н. е.) грецький філософ, автор твору «Характери», у якому подав описи головних характерологічних типів.
6
СА штурмові загони, воєнізовані формування НСДАП. Після «Ночі довгих ножів» СА ліквідували, їхнє місце посіли загони СС.