Выбрать главу
Бреслау, того ж таки 8 липня 1934 року.
Восьма година вечора

Повертаючись екіпажем додому, Анвальдт ліг на сидіння й перелякано дивився на дахи будинків. Йому здавалося, що паралельні лінії протилежних дахів зливаються й утворюють над ним тремке склепіння. Він заплющив очі й кілька хвилин подумки повторював: «Я нормальний, зі мною все гаразд». Перед очима, ніби заперечуючи повторюване, постала картина Хаїма Сутіна «Вигнані діти». Хлопчик у коротких штанцях показував на щось рукою дівчинці зі скаліченою ніжкою. Вона ледве йшла, судомно вхопившись за руку супутника. Жовта стежка перетинала в перспективі небесну синяву й наштовхувалася на нав’язливу зелень лісу. На луці яскравіли червоні виразки квітів.

Анвальдт раптово розплющив очі й побачив широке бородате темне обличчя візника, що кидав підозріливі погляди на свого пасажира.

— Ми вже на Цітен-штрасе.

Анвальдт фамільярно поплескав візника по плечу. («Я нормальний, зі мною все гаразд»). Розсміявся.

— А є тут у вашому місті якийсь добрий бордель? Але, знаєте, має бути першокласний. Дівки із задами як у кобил. Такі мені до вподоби.

Візник примружився й витяг з-за пазухи невеличку візитку, яку простягнув пасажирові: «Там, шановний пане, ви знайдете будь-які кобіти, яких лише забажаєте».

Анвальдт розрахувався й пішов до наріжного ресторану Калерта. Зажадав у метрдотеля меню і, навіть не глянувши в нього, тицьнув пальцем, замовляючи першу-ліпшу страву. Записав на серветці свою адресу й віддав запобігливому метрдотелеві.

Удома теж не було рятунку від спеки. Він зачинив вікно, яке виходило на південний захід, сказавши собі, що відчинить його лише пізно уночі. Він роздягся до спіднього й ліг на килимі. Не заплющував очей — знову міг побачити картину Сутіна. У двері наполегливо стукали. Офіціант подав йому таріль, прикритий срібною кришкою, й пішов, отримавши чайові. Анвальдт увійшов до кухні й запалив світло. Сперся на стіну й спробував навпомацки відшукати куплену вчора пляшку лимонаду. Підстрибнула діафрагма, горло стиснув спазм: погляд застиг на великому таргані, який чимдуж тікав під чавунну раковину, сполоханий струменем повітря. Анвальдт захряснув кухонні двері. Сів до столу в кімнаті й духом вихилив півпляшки лимонаду, уявляючи, що п’є горілку.

Минуло чверть години перш ніж з-перед очей зникло видиво таргана. Глянув на вечерю. Яєшня зі шпинатом. Швиденько прикрив тарілку, щоб відігнати чергову картину: брунатні панелі в їдальні сиротинця, до горла підкочується нудота, біль стисненого пальцями носа, липке шпинатне місиво, яке заливають до рота алюмінієвою ложкою.

Наче граючись із самим собою, він знову відкрив тарілку й почав несвідомо колупати виделкою їжу. Розірвав тонку оболонку жовтка. Жовток розлився, щедро заливаючи білок. Анвальдт відтворив виделкою вже знайомий пейзаж: слизька стежка жовтка звивалася серед жирної зелені шпинату. Він сперся головою на краєчок столу, руки безсило звисали. Перш ніж заснути, знову побачив пейзаж з картини Сутіна: він тримав Ерну за руку. Білість дівочої шкіри різко контрастувала із синьою гімназійною формою. Білий матроський комір укривав тендітні плечі. Вони йшли вузькою стежкою в темному коридорі дерев. Вона поклала голову йому на плече. Він зупинився й почав її цілувати. Тулив ув обіймах Лею Фрідлендер. Галявина: стеблинами рослин повзали безневинні жучки. Вона гарячково розпинала йому ґудзики. Сестра Доротея із сиротинця верещить: «Знову обісрався, дивись, як приємно прибирати твої гівна». Гарячий пісок сиплеться на здерту шкіру. Гарячий пісок пустелі осідає на кам’яній підлозі. До зруйнованого склепу зазирнув волохатий цап. Сліди ратиць на піску. Вітер задмухує пісок у зигзагоподібні шпарини стін. Зі стелі падають маленькі жваві скорпіони. Оточують його й підносять догори отруйні жала. Ебергард Мокк скидає каптур бедуїна. Під його сандалями хрускають розчавлені страшні створіння. Два, не помічені ним скорпіони, витанцьовують на Анвальдтовому животі.

Сплячий скрикнув і ляснув себе по животі. За причиненим вікном висів червоний місяць. Поліцейський, похитуючись, підійшов до вікна й розчахнув його. Скинув на килим постіль і ліг на зіжмаканих простирадлах, що хутко просякли потом.

Бреславська ніч була безжальною.

V

Бреслау, понеділок 9 липня 1934 року.
Дев’ята година ранку