Він ішов навпомацки, у цілковитій темряві, полохаючи нечисленних щурів і змітаючи головою сувої павутини. Відчуття часу зникало, він почував, як його огортає сонливість. Вдалині щось блиснуло. Млявість де й поділася. Анвальдт швидко збагнув, що то було світло ліхтаря, яке пробивалося крізь закіптюжене віконце. Відчинив його, і після кількох невдалих спроб видерся назовні, здираючи собі шкіру на животі й ребрах. Зачинив віконце й роззирнувся. Від тротуару й вулиці його відокремлювали густі кущі, з-за яких долинало тупотіння ніг кількох людей. Він ліг на траву, важко дихаючи. (Я повинен перечекати кілька годин). Розглянувся й знайшов ідеальний сховок. Балкон помешкання на першому поверсі був порослий диким виноградом, що звисав до самої землі. Анвальдт заліз туди й відчув, як втрачає свідомість.
Його повернула до тями волога земля й тиша, що панувала навколо. Ховаючись між деревами й лавками прибережного променаду, він прокрався до припаркованого обіч політехніки автомобіля. Анвальдт ледве тримав кермо. Усе тіло боліло й кривавило. Піднімаючись до себе, він судомно хапався за поручні. Не ввімкнув світла на кухні, аби не бачити тарганів. Одним духом вихилив склянку води, жбурнув у передпокої подерті штани від смокінга, відкрив вікно в кімнаті й упав на пожмакану постіль.
Прокинувшись, Анвальдт не зміг відірвати вухо від подушки. Застигла кров виявилася міцною, як клей. Він ледве сів на ліжку. На потилиці стирчало злипле від крові волосся. Усе тіло було подряпане й укрите синцями. П’ята боліла, спухла кісточка посиніла. Підстрибуючи на одній нозі, він дошкутильгав до телефона й подзвонив баронові фон дер Мальтену.
За чверть години до Анвальдта приїхав особистий баронів лікар, доктор Ланцманн. Іще за чверть години вони були в резиденції фон дер Мальтенів. За чотири години пацієнт Анвальдт, виспаний, з пов’язкою на голові й надірваному вусі, з вивихненою ногою, затисненою між бамбуковими лещатами, і з жовтими плямами по всьому тілі, курив довгу чудову сигару «Анурі Шу» фірми Пшедецького й розповідав своєму працедавцеві про вчорашній випадок. Коли барон, вислухавши його, пішов до свого кабінету, Анвальдт подзвонив до управління поліції й попросив Курта Смоложа підготувати для нього на шосту вечора всі матеріали, що стосувалися барона фон Кепперлінґа. Тоді подзвонив до професора Андре й домовився з ним про зустріч.
Шофер барона фон дер Мальтена допоміг йому спуститися сходами й сісти в машину. Авто рушило. Анвальдт із цікавістю розпитував майже про кожен будинок, кожну вулицю. Шофер терпляче відповідав: