Маасс сягнув по пляшку «Джека Деніелса», що стояла на столі, і зробив великий ковток просто з неї. Лисина вкрилася дрібними крапельками поту.
— Як ти гадаєш, Анвальдте, що найважливіше на світі? — він перестав прикриватися вигаданим прізвищем. І не чекаючи відповіді, продовжував:
— Найважливіше — це істина. Але для чого тобі істина, якщо ночами ти проклинаєш своє невситиме чоловіче єство, коли порух стегон самиці, яка проходить повз тебе, руйнує цілі піраміди висновків, що випливають один з одного, й непорушні гори силогізмів? Спокою ти зазнаєш лише тоді, коли найпрестижніші наукові видання запрагнуть надрукувати твої статті, а розкішні німфи запрагнуть твого члена, який уярмлює їх щоночі... Тобі доводилось пережити щось подібне, Анвальдте? Бо мені довелося пережити це шістнадцять років тому в Бреслау, коли Кемаль Еркін за одну простеньку експертизу присилав мені недосліджені рукописи й покірних гурій. Я знаю, що вони мене не кохали, навіть не жадали, але хіба це важливо? Зате вони щоднини виконували мої забаганки. Це давало мені можливість спокійно працювати. Завдяки їм я міг звільнитися від скаженого, примхливого володаря, що ховався між моїх стегон. Не думаючи про нього, я зайнявся наукою. Видав рукопис, який уважався зниклим, і це відкриття принесло мені світове визнання. Утікаючи з Бреслау з величезною сумою грошей від Еркіна й фотокопією начебто зниклого рукопису, я знав що для мене відкрита будь-яка кафедра сходознавства, — він знову відпив великий ковток. — Я вибрав Нью-Йорк, але ви й тут мене знайшли. Скажіть лише: навіщо? Задля примітивної помсти? Адже ви європейці, християни... Де ваше милосердя?
— Ти помиляєшся, Maacce. І в мене, і в Анвальдта чимало спільного з єзидами. Коротко кажучи, після того, що ми пережили, ми віримо в силу фатуму, — Мокк відчинив вікно і вдивлявся у велику неонову рекламу цигарок «Camel». — А ти, Maacce, віриш у долю?
— Ні... — Маасс розсміявся, показуючи білосніжні зуби. — Я вірю у випадок. Це він спричинився до того, що моя учениця познайомила мене з Еркіном, завдяки випадку я відкрив, Анвальдте, твоє справжнє походження...
— Ти знову помиляєшся, Maacce, — Мокк зручно всівся у фотелі й відкрив елегантну течку. — Зараз я доведу тобі, що фатум існує. Пригадуєш два останні Фрідлендерові пророцтва? Перше з них у твоєму перекладі виглядало як: arar — «руїна», chawura — «рана», makak — «гнити», afar — «руїни», szamajim — «небо». Це пророцтво стосувалося мене. Makak — це ніщо інше, як моє прізвище, Мокк. Пророцтво здійснилося. Загинув капітан Абверу Ебергард Мокк, народився офіцер таємної комуністичної поліції Штазі — майор Ебергард Мокк. Інше обличчя, інша людина, те саме прізвище. Доля... А зараз глянь, Maacce, на друге пророцтво. Воно звучить як jeladim — «діти», akrabbim — «скорпіони», amoc — «білий», chol — «пісок» або chul — «крутитися, падати». Я припускав, що пророцтво стосується Анвальдта (jeladim звучить схоже на «Анвальдт»), І воно майже здійснилося. Бо в психіатричній лікарні з’явився майор Штазі, могутній узбек з кишенями, повними скорпіонів, щоб виконати таємний наказ. Анвальдт повинен був померти серед білих стін (amoc — «білий»), у кімнаті, вікна якої обладнано ґратами (sewacha — «ґрати»), із животом, наповненим в’юнкими скорпіонами (chul — «крутитися»). Та я витлумачив це пророцтво по-іншому й змінив долю. Наукову експертизу провів Анвальдт, який у лікарні непогано вивчив семітські мови. А узбек залишився зі своїми пустельними братами в дрезденській лікарні...
Мокк повільно походжав кімнатою й гордовито випинав могутні груди.
— І бачиш, Maacce? Доля — це я. І твоя теж... Хочеш почути мою інтерпретацію останнього пророцтва? Ось вона: amoc — це «Маасс», далі jeladim — «діти», akrabbim — «скорпіони», chul — «падати». «Діти», «скорпіони» й «падати» — ось пророцтво твоєї смерті.
Мокк зупинився посеред кімнати її підніс руки над головою. Він застиг у цій позі поганського жерця й гучним голосом промовив:
— Я, Ебергард Мокк, невблаганна доля, я, Ебергард Мокк, смерть, що наближається, запитую тебе, сину, чи ти волів би випасти з цього поверху на вулицю, чи померти від отрути цих маленьких скорпіонів, ще дітей, скорпіончпків, які вже несуть смертоносну отруту у своїх жалах?
Мокк чітко наголосив на словах «скорпіончики» й «випасти». Маасс не розумів, про яких скорпіонів ідеться, доки Анвальдт не відкрив маленького лікарського саквояжа. Маасс зазирнув досередини й поблід. Маленькі чорні павукоподібні крутили клішнями й вигинали жала, силкуючись вилізти із саквояжа. У вухах знову й знову лунала німецька мова, якої він давно вже не чув. Сичало й вібрувало дієслово ausfallen — «випасти». Він рушив у бік відчиненого вікна. У нічній темряві неоновий курець на рекламі ритмічно випускав кільця цигаркового диму.