«Єпископський льох» у будинку Сілезького Двору на Гельмут-Брюкнер-штрасе, яка до приходу нацистів звалася Бішоф-штрасе, славився чудовими супами, печенею й свинячою голяшкою. Стіни закладу прикрашали картини баварського художника Едуарда фон Ґрюцнера, на яких було змальовано сценки з не надто аскетичного життя ченців. Мокк найдужче любив бічний зальчик, освітлюваний зеленим тьмяним світлом, що пробивалося крізь вітраж у стелі. Колись Мокк заходив сюди частенько. Він поринав у мрії серед миготливих тіней, заколисаний підземною тишею, нечутним подихом льоху. Проте зростаюча популярність ресторану знищила сонну атмосферу, яку так полюбляв радник. Тіні колихалися й зараз, але плямкання крамарів і власників складів, верещання есесівців, які останнім часом приходили сюди просто таки юрмами, призводило до того, що замість спокою омріяні океанські хвилі сповнювали Моккову уяву намулом і шорсткими водоростями.
Кримінальний радник перебував у скрутній ситуації. Протягом кількох місяців він спостерігав за змінами в поліції, які викликали в нього неспокій. Він знав, що до одного з найкращих його співробітників, єврея Гайнца Кляйнфельда, багато хто ставиться зневажливо. Один з поліцейських, якого нещодавно прийняли до кримінального відділу, відмовився працювати із Кляйнфельдом. Результатом стало те, що за кілька днів цей поліцейський більше в нього не працював. Але то було на початку січня. Тепер Мокк зовсім не мав певності, що він би викинув з роботи цього нациста. Відтоді багато чого змінилося. 31 січня міністром внутрішніх справ і начальником усієї прусської поліції став Герман Ґерінґ, а через місяць до солідного будинку Бреславського регентства на Лессінґ-пляц в’їхав новий коричневий обер-президент Сілезії, Гельмут Брюкнер, а ще за неповні два місяці до Бреславського управління поліції прийшов новий начальник — лиховісний Едмунд Гайнес. Запанували нові порядки. Старий табір для французьких полонених на Штреленер-шосе в Тарногаї перетворився на концентраційний табір, до якого одними з перших потрапили близькі Моккові знайомі, колишній начальник поліції Фріц Фойґт і колишній бургомістр Карл Мах. На вулицях раптом з’явилися банди підлітків, що впивалися вірою у власну безкарність і найдешевшим пивом Гаазе. Із смолоскипами в руках вони оточували кордоном колони заарештованих євреїв і антифашистів з дерев’яними табличками на шиях, де були перелічені всі їхні «злочини» проти німецького народу. З кожним днем вулиці змінювали назви за прізвищами нових коричневих патронів. В управлінні поліції активізувалися члени НСДАП[10], а в західному крилі чудової будівлі розташувалося Гестапо, до якого відразу почали переходити найкращі люди з інших відділів. У кримінальному відділі, незважаючи на Мюльгаузові протести, Гайнес посадовив свого улюбленця Форстнера, а особистого ворога Мокка, такого собі радника Айле, призначили керівником нового єврейського відділу. Ні, сьогодні, у травні 33-го, Мокк не зважився б на такі рішучі дії. Він перебував у складному становищі. Мусив бути лояльним щодо фон дер Мальтена й масонської ложі, яка допомогла йому зробити блискучу кар’єру, та водночас не міг налаштувати себе проти нацистів. Найбільше розлючувало його те, що він ніяк не міг уплинути на ситуацію, а його майбутнє залежало від того, хто виявиться вбивцею баронеси. Якщо це буде член якоїсь секти, що дуже ймовірно, гітлерівська пропаганда добачить у цьому зручну нагоду для знищення бреславських вільних каменярів і тих, хто був із ними пов’язаний, отже — Мюльгауза і Мокка. Такого сектанта якесь бульварне видання, наприклад «Штюрмер», з радістю перетворило б на масона, а жахливий злочин представило б як ритуальне вбивство, результат порахунків трьох бреславських лож.
Якби виявилося, що вбивця — психічно хворий збоченець, Гайнес et consortes[11] напевне змусили б Мокка вигадати для нього «антинімецьку» біографію, найпевніше єврейську чи масонську. І в першому, і в другому випадку Мокк постав би перед своїми покровителями-масонами у двозначному світлі, як інструмент у руках пропагандистів. Нічого дивного, що Мальтен наказав віддати вбивцю йому. Він жорстоко помститься злочинцеві, і при цьому придушить у зародку будь-які інтриги проти ложі. Таким чином, як би не зробив Мокк, віддаючи або не віддаючи вбивцю до рук барона, він однаково опиниться у Любінській Fischereipolizei. У першому випадку коричневі газети, під’юджувані Форстнером, захлиналися б, розповідаючи про те, як масони самі, на власний розсуд, вершать правосуддя, у другому — відповідним чином відреагував би Мюльгауз і люди з його ложі. Звичайно, радник міг порвати з ложею й стати гітлерівцем, але проти цього повстали рештки «доброго смаку», яких не знищила двадцятирічна робота в поліції. Крім того, Мокк усвідомлював імовірний кінець своєї кар’єри: ложа могла дуже легко йому помститися, повідомивши кого слід про його минуле вільного каменяра.
10
НСДАП (NSDAP) — Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини — керівна партія в Німеччині протягом 1933— 1945 рр., лідером якої був Адольф Гітлер.