Знову загубився на самому дні глибочезних пущ, відважно занурився в них, сподівався полишити їм свій біль і свою розтривоженість.
Ліси стояли, мов люди. Старіші дерева здіймалися над молодшими, вивищувалися невідступно, з упертою неминучістю, ніхто не збирався падати, а хто й падав, то гинув непомічений у темній тісняві, неспроможно-безсилий порушити споконвічну щільноту.
Але так видавалося зовні для ока стороннього. Насправді ж ліс боляче переживав кожну смерть, кожне падіння: кожне відчахнення гілки, кожен тріск галузки віддавався корчем у його потужному тілі; ще й не знати, в чому виразніше виявлявся віковічний дух лісу: чи в покірливо-мовчазній загибелі дерев, а чи в причаєних стогонах болю.
Київ, 1970–1972 рр.
ПОЯСНЮВАЛЬНИЙ СЛОВНИК
Аітабас — парча.
Анбурзький — східного походження.
Аннапст — хроніст, літописець у Древньому Римі, а також у середньовічній Європі.
Аравіт — араб, житель Аравії.
Архонт — знатна особа, вельможа.
Атрамент — чорнило.
Берендеї — кочові тюркські племена, частина чорних клобуків (див. чорні клобуки), що в XII ст. оселилися в басейні р. Рось, де асимілювалися із слов'янами.
Береста — верхній шар березової кори (використовувався як матеріал для письма).
Берладники (бирладники) — у XII ст. люди (головним чином ті, що тікали від феодальної залежності), які зосереджувалися здебільшого на лівому березі Дунаю, переважно в м. Берладі (нині Бирлад). Бехтерець — панцир із металевих пластинок.
Бирич — княжий оповісник, глашатай.
Борть — дупло, або навішена на дерево видовбана колода, де водяться бджоли.
Братина — велика чаша.
Бретяниця — амбар, комора.
Бродники — вихідці із східних слов'ян, що в XII–XIII ст. проживали на степових просторах від Дону до Дунаю.
Бутурлик — залізні лати на ноги вершника.
Верейка — мотузок.
Вира — в Давній Русі грошова плата на користь князя, що стягувалася за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини.
Влатія — коштовна тканина.
Вой — воїн.
Восьминник (осьменик) — збирач торгового мита і судовополіційна посада в Київській Русі.
Вугляр — той, що займається випалюванням вугілля.
Гапка — великий плоскодонний човен.
Готовизна — запас харчів.
Гридниця — приміщення для княжих дружинників (гридів), для прийому гостей.
Грифон — міфологічна істота — крилатий лев, іноді з головою орла.
Забороло — захищена верхня частина міської фортечної стіни чи валу, де тримали оборону.
Іверійський — грузинський (від старовинної назви Грузії — Іверія).
Кадія (кадь) — велика діжка.
Калантар — безрукавний панцир.
Календа — назва перших днів місяця у давньоримському календарі.
Калугер — чернець.
Камо — куди.
Катепан — візантійський військовий чин середнього рангу.
Кондак — коротка церковна величальна пісня.
Конунг — князь, король у скандинавів.
Корзно — старовинний верхній одяг, подібний до плаща.
Корста — домовина.
Кумани — половці.
Куяк — доспіх з металевих пластинок, закріплених на одягу.
Левіафан — за біблійною легендою, величезне морське страховище або літаючий дракон.
Левкас — суміш алебастру або крейди з клеєм, яка вживається для грунтування дерева, а також зроблений із цієї суміші ґрунт.
Лікоть — старовинна міра довжини, приблизно в півметра.
Ловище — місце для полювання і рибної ловлі.
Ложниця — спальня.
Меря — стародавнє плем'я, що жило в районі Волзько-Окського межиріччя.
Миро — запашна олія, яку використовують у церковних обрядах.
Мусія — мозаїка.
Насад — великий човен з високими нашивними бортами.
Ногата — стародавня дрібна монета.
Опасання — суцільна крита галерея навколо будівлі.
Паволока — у Давній Русі коштовна тканина.
Пшімпсест — повторно використаний для письма пергамент (див. пергамент), з якого зішкрябано старий текст і написано новий.
Пахолок — слуга.
Пергамент — оброблена певним чином шкіра молодих тварин, що застосовувалася у давнину (до винайдення паперу) як матеріал для письма.
Підвойський — княжий оповісник, глашатай.
Пінязь — дрібна монета, гроші.
Повалуша — опочивальня.
Полюддя — у Давній Русі збирання князем з дружиною або його представниками данини з підлеглого населення.
Порок — таран, стінобитне знаряддя.
Поруб — яма із зрубом, погріб; в'язниця.
Поршани — тюркські племена, яким київські князі Володимир і Ярослав Мудрий давали землі понад Россю (ті, що живуть по Росі).
Посад — передмістя, ремісничо-торговельна частина у давньоруських містах; поселення.
Почайна — невелика річка, що впадала в Дніпро у Києві на Подолі; її пониззя злилося з Дніпром 1712 р.
Рака — гробниця, саркофаг для зберігання останків святих, за християнською релігією.
Ромейсьшй камінь — мармур (з Візантії).
Сарацини — араби, магометани.
Свейський — шведський.
Синовець — племінник, братів син.
Скора — хутро, шкура.
Скурата — маска; шкурат, шматок шкіри.
Стрий — дядько по батькові.
Сулиця — холодна ручна зброя, різновид списа чи рогатини.
Сябри — селяни у Київській Русі, що на общинних засадах спільно володіли й користувалися землею.
Терми — давньоримські громадські лазні, до складу яких входили також зали для спортивних вправ, зборів, відпочинку тощо.
Терпентин — скипидар.
Тисяцький — у давньоруських князівствах особа, що очолювала міське ополчення й виконувала функції міського судді.
Тіун (тивун) — господарчий управитель княжого чи боярського маєтку.
Товар — обоз.
Торки — тюркомовні племена, які в другій половині X ст. переселилися з Приаралля в степи по сусідству з Київською Руссю; частина з них, що входила до складу чорних клобуків (див. чорні клобуки), поселилась на південно-руських землях, головним чином в басейні р. Рось, згодом асимілювалися із слов'янами.
Тропар — величальна церковна пісня.
Туло (тул) — колчан для стріл.
Ушкули — річкові розбійники, що плавали на ушкуях (рід човна).
Фряги — французи.
Хартія — матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також самий рукопис, аркуш; грамота, закон.
Чорні клобуки — племена тюркського походження (печеніги, торки, берендеї та ін.), що з XI ст. жили в південних і південно-західних володіннях Київської Русі, переважно в басейні р. Рось, в різні часи були союзниками київських князів, служили у них; назву дістали від головних уборів — чорних шапок (клобуків).
Юмшан — панцир з кольчужними рукавами.