«Але вічний рух — це гуманістичний ідеал! — заперечив я цьому грубіяну… — Ще Мікеланджело! Арістотель… і Леонардо да Вінчі!..»
«Як ви можете судити про це? — різко відповів він мені… — Ви вважаєте себе вічним… А треба бути справді вічним, чуєте мене, щоб оцінити результати вашого конкурсу… Так!!! О! Цього разу я зловив вас… Еге ж?.. Вічність!.. Отже, ви вічні?.. Зовсім просто!.. Ясно!.. Навіть здоровий глузд проти вас!.. Коли ви влаштовували цей конкурс, то задумали ніколи не доводити його до кінця!.. О! це саме так!.. Проти цього годі заперечити!.. так грабувати всіх цих нещасних! Ану ж бо, підпишіться тут, унизу!»
Він простяг мені свою ручку!.. От сволота! Це було справжнє нахабство! Я навіть зойкнути не встиг!.. А він уже підсунув мені свій папірець!.. Ні, ви бачили таке?.. О? Мене неначе в лайні викачали!.. Я, звичайно, навідріз відмовився… Звісно, це була пастка!.. Підла засідка! Я не посоромився сказати йому про це… Він не наполягав на своєму!.. І я вийшов з високо піднятою головою!..
— Відкладемо до завтра, де Перейре!.. — сказав він мені в коридорі. — Ви нічого не втрачаєте від очікування…
«Ви вважаєте себе вічним?» Ні, яка самовпевненість! Яке фантастичне нахабство!.. Дикуни завжди вважають себе дуже хитрими, тому що у них є м'язи, трохи вовни і величезна паща… І це справді так! Я знаю, що кажу! Це просто нечувані слова!.. Щось неймовірне! Хай йому біс! Ну й видав! Але мене не так просто збити з пантелику, сину мій! Тут має бути щось серйозніше! Ніж такі безглузді пастки! Дурнуваті пришелепки!.. Їхнє огидне нахабство лише зміцнює мою рішучість! Я стоятиму на своєму! І нехай буде, що буде! Хай мені не дають пити! Так! Позбавлять даху над головою! Теплого ліжка! Нехай мене запроторять до в'язниці! Як завгодно катують! Мені абсолютно байдуже! У мене чисте сумління… І цього мені цілком достатньо! Це головне!.. Фердінане! Це мій дороговказ!..
Я все це вже знав!.. Подібними фразами батько протуркотів мені всі вуха… Звичайно, не можна сказати, що в той час совість мала якийсь особливий вплив!.. Тож на цьому справа ще не закінчилась… У прокуратурі всерйоз подумували запроторити його за ґрати… Водночас фішка з вічністю вважалася досить спритним вивертом… Це можна було інтерпретувати як завгодно… тож ми скористалися відстрочкою!.. випрали тканину… той старий мотлох з підвалу… І навіть обривки кулі… Господиня спеціально приїхала з Монтрету… Вона хотіла все взяти в свої руки й керувати на власний розсуд, особливо продажем цієї мізерії… Того, що залишалося у нас від кулі… Ми перетягли все на своєму горбу і за допомогою ручного візка… Багато чого ми продали в Тампль… і навіть в Карро… знайшлося чимало любителів, які вельми цінували механічні уламки… в суботу на «блошиному ринку» ми продавали оптом цілі стоси книжок… а особливо залишки «Завзятого»… Інструменти… барометр і канати… Цей мотлох за кілька заходів перетворився майже на чотири сотні монет… То було приємно!.. таким чином ми мали можливість заплатити частину боргу й трохи задобрити друкаря… Та ще й внести в «Кредит Бенуатон» половину платні за їхню халупу!