Поліціянти очистили від цікавих місце катастрофи!.. Я знав усіх погромників!.. Я міг би тепер всіх закласти! Запросто… Я знав, хто з них найнебезпечніший! найсвавільніший у їхній банді! найзлісніший… найпадлючіший! Я знав, що заводій одержав би років десять! Так! Але я не спраглий до помсти! Це тільки все ускладнило б! Що вже воно дасть?.. Треба було з'ясувати головне!.. Я кинувся в саму гущу звалища… Підходив до кожної групи… Поліцаї впізнали мене… «Ви не бачили хазяїна? Куртіаля де Перейра?» — запитував я у всіх…
Його ніхто не бачив! Я покинув його опівдні! Раптом я наштовхнувся на комісара… З «Бонз-Анфан»… Того самого виродка, який нас так пісочив… І підійшов до нього… Я повідомив йому про зникнення… Він вислухав мене… Але поставився до цього скептично… «Ви так гадаєте?..» — сказав він мені… Він не дуже мені вірив… «Та я переконаний у цьому!..» Тоді він спустився зі мною краями вирви на саме дно!.. Ми почали шукати удвох… Я кричав!.. Кликав!.. «Куртіаль! Куртіаль!.. Підіймайся. Підіймайся!» Ми кричали разом з агентами… Один раз! Двічі! Десять разів!.. Я обнишпорив усі діри!.. Оглянув їх іще раз!.. «Напевне, він у борделі!» — зауважив хтось, гострий на язик… Ми вже збиралися йти… як раптом я почув голос: «Фердінане! Фердінане! У тебе немає драбини?..»
Це він! він! Точно! Він знайшовся на дні ями… З великими труднощами почав вилазити!.. Вся пика у нього була у вапні… Йому кинули канат… Він зачепився… І його витягли! Вийшов з кратера!.. Цілий та неушкоджений… Він нас заспокоїв!.. Його просто несподівано завалило й щільно затисло між дзвоном і стіною!.. він загубив свого капелюха!.. Саме це вивело його з рівноваги!.. він розлютився… Його рединґот теж постраждав!.. Він ні про що не просив… Повністю відмовився від допомоги… Не захотів іти до відділка… На поліцаїв поглянув зі зневагою… «Панове, я подам позов», — сказав він їм… І не дочекавшись відповіді, переступив через повалену балюстраду, балки й уламки… Коли ми вийшли на вулицю… Він почав розштовхувати натовп… «Дорогу! Дорогу!..» На його рединґоті були обірвані поли… Він був увесь у пилюці… Скуйовджений як горобець… він тікав, обтрушуючись на ходу від пилу… Все швидше й швидше… Тяг мене до виходу з боку Лувра… Він схопив мене за рукав… ним жахливо тіпало… Він більше не козирився…
— Давай! Давай! Швидше, Фердінане! Подивися! Ніхто не йде за нами? Ти впевнений?.. Поспішай, синку!.. Ніколи більше сюди не повернуся! В цю буду… Мерзотна пастка! Це вже точно! Справжнісінька змова!.. Я напишу домовласникові!
Тепер, коли нашу контору розбили в друзки, я не мав жодного даху над головою… Тож ми за взаємною згодою вирішили, що я також поїду в Монтрету!.. Ми ще зайшли до «Заколоту»… У своєму роздертому рединґоті він не міг їхати потягом!.. Хазяїн з люб'язности позичив йому старий костюм. Ми ще трохи подискутували з двома збудженими типами. Потім виявилося, що й штани де Перейра всі у дірках… Їх треба було хоч трохи зашити… Всі бачили побоїще, чули крики, жахливий шум… всі були дуже заінтриговані!.. Навіть Нещодавно виявив співчуття… він хотів щось зробити, організувати збір грошей… Я сказав, що не потрібно!.. Мені було б важко прийняти це!.. У нас ще були власні кошти… Він достатньо нажився на старому шкарбуні!.. Тож міг тепер демонструвати свою великодушність!.. Несподівано він заплатив за нас, знову замовив на всіх, а потім навіть ще раз.