— Може все-таки твого батька краще не будити?.. Він, напевно, вже спить… як ти гадаєш?.. Ти бачив, як він реагує на найменше хвилювання?.. Боюся, що коли він побачить, що ти йдеш, він рознервується!.. Ти згоден?.. Бачиш-но, з ним може трапитися напад!.. Як три тижні тому! Я не зможу ще раз цього перенести!.. Я готова на все, тільки б уникнути цього!..
Я теж так гадав… Уважав, що краще… піти собі тихцем… скориставшись нагодою… Ми пошепки попрощалися одне з одним… Вона ще щось говорила з приводу моєї білизни… Я вже не слухав… Я біг через Пасаж… а потім вулицею… Я дуже поспішав… Адже я запізнювався!.. ще й набагато!.. На позолоченому циферблаті Ліонського вокзалу стрілки показували дванадцяту… Куртіаль та товстуха зі своїм ручним візком чекали мене вже цілих дві години перед церквою Сен-Венсан-де-Поль… Перестрибуючи через сходинки, я влетів на вулицю д'Отвіль!.. І вже здалеку помітив їх під газовим ліхтарем… Це був справжній переїзд!.. Він зібрав усе! Нічого не скажеш, потрудився на славу!.. мабуть, спустошив усю свою кімнату!.. Той йолоп, напевне, цього не переживе… Візок був такий важкий і переповнений мотлохом, що постійно загрузав у землі!.. Під матрацами лежали динамо, мотор та інший непотріб!.. Ціла купа запорошених штор!.. Він врятував усе, що міг!.. Його можна було привітати! На ньому був рединґот, якого я ще не бачив… Де він його доп'яв?.. Перлинно-сірий!.. Я дійшов висновку, що це ще з часів його молодости!.. Поли він зашпилив шпоньками… На старій не було її капелюха… «гортензії з вишнями»… його закріпили на самому верху візка… Очевидно, щоб не зіпсувати!.. Замість нього вона накинула дуже красиву андалузьку шаль, з яскравою вишивкою… У світлі ліхтаря це непогано виглядало… Вона зразу пояснила мені, що для далеких подорожей це найзручніше… ще й добре захищає волосся.
Посперечавшись трохи з приводу старого розкладу, ми, нарешті, тихенько рушили… Відверто кажучи, я був задоволений!.. Вулиця Лафаєтт була пряма!.. Особливо від церкви й до аптеки на розі… Головне, треба було не заснути… Сам де Перейр упрягся у візок… А ми з матусею штовхали ззаду… «Давай, малий! Покажи, на що ти здатний! Я тебе зараз підштовхну!.. Ось так…» Ми добряче запізнювались!.. І таки не встигли на наш поїзд… А все через мене!.. Потяг о дванадцятій сорок уже пішов. Тепер залишався лише о другій дванадцять. Перший ранковий… До нього було майже 50 хвилин! Ми розібрали нашу купу… Все було розсортовано, перенесено… І знову звалено абияк!.. У хвостовий вагон… Ще був час, щоб на снідання випити залпом кілька чашок холодної кави з вершками! У чудовому буфеті «Кінцева зупинка»! Від кави ми всі троє просто чманіли… обожнювали її до нестями!.. А каса була в мене.