Треба визнати, що їй таки не бракувало рішучости, завзятости… та самовідданости… Потрібен був не один день, аби привести цю стару халупу до ладу, але вона творила справжні дива!.. Працювала не покладаючи рук… Усе навколо було виведено з ладу… не працювало… Ні помпа, ні млин для підйому води… Піч обсипалася в каструлю з супом… Їй довелося замазувати щілини в паркані, самій позатикати всі дірки… всі тріщини… лагодити віконниці, класти черепицю і шифер… Вона підрихтувала всі ринви… Але все одно при першій же грозі в кімнати затікала вода… через дірки в даху… Ми поставили цеберка… по одному під кожну ринву… Вона сама все міняла й переробляла, брала на себе найважчу роботу, а не лише дрібний ремонт!.. Сама замінила величезні дверні петлі великої брами… займалася городом… столярною справою… слюсарною… жодна робота не лякала її… В усіх цих справах вона стала навіть доволі спритною… Як справжній ремісник… І звичайно ж, на ній була вся господарка й готуванні їжі… Вона сама говорила, що готова займатися всім, чим завгодно, лише не пранням білизни… Тому тої ставало дедалі менше… У нас залишився мінімум одягу… Сорочок було катма… й зовсім не було взуття…
З тріщинами у стінах мамуся трохи не розрахувала й попсувала тиньк… Де Перейр розкритикував її роботу й уважав, що все треба попереробляти… Але у нас були нагальніші справи… Хоча завдяки мамусі цей похмурий барліг зрештою став трохи нагадувати житлове приміщення… більш-менш… Та все одно це була руїна… Ремонтуй, не ремонтуй, а лайно залишалося лайном…
Мамуся трималася як справжній герой, адже наслідки операції на яєчниках усе більше давалися взнаки… Можливо, через надто великі навантаження?.. Вона просто миттєво обливалася потом… Іноді піт тік у неї навіть по вусах… Увечері вона була такою напруженою і збудженою, що при найменшому роздратуванні… Тарах! вибухала гроза! Лють вихлюпувалася назовні… Вона вичікувала, вся зіщулившись у грудку… Вибухала через дрібниці… І її годі було зупинити…
Але насамперед слід було намагатися уникати найменших нагадувань про гарне життя в Монтрету!.. Вони для неї були як кістка в горлі… Варто було лише торкнутися цієї теми, як вона ставала просто навіженою, звинувачувала нас у змові… обзивала недоносками, виродками, кровопивцями… Тож її доводилося силою вкладати в ліжко!..
Де Перейр досі не міг визначитися зі своїм знаменитим овочем… Необхідно було підшукати щось іще… Редиска тепер викликала в нього сумніви… На чому ж зупинитися?.. Який овоч найкраще підходить для радіотелурії?.. Необхідно, щоб він збільшувався в розмірах… А ще потрібно було нарешті вибрати ділянку!.. Непросте завдання!.. Пошуки велися дуже серйозні… Ми вже перевірили, перелопатили, всі ділянки в окрузі!.. Ми не хотіли брати першу-ліпшу… Ми розмірковували! Поки що це було все…
Якось під час наших прогулянок у протилежний від Персану бік, на південь, одного чудового дня ми натрапили на дуже мальовниче та справді привабливе село… Воно називалася Салігон-ан-Мелуар… Пішки туди було досить далеко… Від Блем-ле-Петі добрих дві години… Земля навколо Мелуар, Куртіаль це одразу ж зазначив, була набагато багатшою на метали а отже, на його думку, незрівнянно родючіша й така, що краще піддаватиметься обробці… Майже щодня ми приходили вивчати її!.. Перевагою цієї ділянки була наявність кадмію, а також кальцію… на дотик та особливо на нюх це було добре помітно, що де Перейр одразу ж визначив, навіть у відсотковому відношенні, й це було справжнім дивом… Розмірковуючи, він задавав собі питання: чи не занадто це багато для телурної каталізації… А раптом концентрація сягне такої сили, що наші овочі вибухнуть?.. вибухне їхній м'якуш!.. Це була серйозна небезпека… Він її передчував… Тож на цій родючій ділянці доводилося відмовитись від овочів, що швидко дозрівають… Слід було зупинитися на чомусь грубому і великому… Наприклад, на гарбузі… Але як же тоді з ринками збуту?.. Один гарбуз на ціле місто?.. Монументально?!.. Більше ринок не в змозі вмістити!.. Пора було на щось зважитись! Але знову виникали нові проблеми! Так завжди буває, якщо не сидиш склавши руки, а дієш!
У цьому сільці, що називалося Салігон, селяни переважно робили сидр… Причому такий, що він навіть не відгонив сечею! Що, варто зауважити, на селі трапляється доволі рідко! Напій злегка вдаряв у голову, особливо ігристий варіант… Ми швидко призвичаїлись до нього… За час наших дослідницьких походів… Пили ми у «Великій кулі»… єдиному тамтешньому шинку… Ми частенько заходили туди… Він був зручно розташований: у центрі, перед скотним ринком… Розмовляючи там із торговцями худобою, ми вивчали місцеві звичаї…