Нашу програму було складено дуже грамотно… Ми поширювали її десятками тисяч по всіх кварталах… Безперечно, в ній втілилися найпотаємніші прагнення людських сердець… Тисячі нереалізованих бажань… Це справді так, бо майже миттєво нас буквально засипали листами… з яскравими коментарями… в абсолютній більшості доброзичливими… Найбільше наших прихильників зацікавив фінансовий бік справи… Справді, ми підрахували все до останнього франка… Годі було уявити собі щось вигідніше… За те, щоб провести учня з семирічного віку аж до армії, ґарантувати йому дах і їжу протягом тринадцяти років, розвивати його характер, легені, розум, руки, прищеплювати йому любов до природи, навчати його майстерности й врешті забезпечити після закінчення інтернату чудовим і престижним дипломом «Інженера радіогеометрії», ми вимагали з батьків одноразову суму без доплат — всього лише чотириста франків… Весь прибуток, отриманий нами, слід було використати на закупівлю латуні, необхідної для введення в дію мережі… підземного випромінювання… Щойно наші овочі почнуть рости, про майбутнє можна буде не хвилюватися!.. Ми не ставили перед собою нездійсненних завдань!.. Для початку лише картопля… чотири вагони на місяць.
Варто якійсь справі набути хоч невеликого розмаху, як вона відразу виявляється «ipso facto»[75] в епіцентрі тисячі прихованих, невловних та невпинних підступів… Інакше не скажеш!.. Трагічна фатальність пронизує всі її фібри… тихо й непомітно роз'їдає тканини… щоб уникнути біди і не кінчити крахом, найпідступніші та найрішучіші стратеги не можуть і не повинні розраховувати лише на щасливий випадок… Таке життя й така доля найпрекрасніших і найблискучіших злетів… Усе поставлено на карту!.. Геній далеко не завжди перемагає… Панамська катастрофа?.. Це урок для всіх!.. Він повинен змусити здригнутися найзапекліших негідників!.. змусити їх гарненько задуматися про підступність фортуни!.. примарність успіху! Ох!.. Найбезглуздіша випадковість… доля чигає на свої жертви, як жаба на мухи… Вона стрибає на них! Хапає! Душить їх! І заковтує! Пригощається ними й викидає ззаду маленькі гнійні кульки, як якийсь вотивний дар для панночок на виданні.
І ми в Блем-ле-Петі, звичайно, не стали винятком й почали наражатися на неприємності… вже на самому початку нашої затії… По-перше, нотаріус з Персана… Він приходив майже щодня… і поводився досить загрозливо… Ми мали розраховуватися з рештою боргів!.. Він прочитав у газетах сенсаційний репортаж про наші чудесні досліди!.. Він вірив в існування нечистої сили… і вважав нас цілком схибленими!.. Він вимагав негайної сплати за свою ферму!.. за ці болотисті ділянки!.. А потім, у всіх наших кредиторів з Пале-Роялю… вже уривався терпець… І в Тапоньє теж!.. Він виявився останнім лайном!.. Він також читав газети!.. Й вирішив, що ми жируємо за рахунок державних субсидій!.. і отримуємо платню на вулиці Ґренель!..[76]
На довершення всього нас знову завалили рукописами з «Дослідженнями»… нас буквально засипали паперами й конвертами!.. всіх видів!.. нам загрожував арешт усього майна!.. Задовго до того, як нам вдалося б виростити першу картоплину! З цього приводу жандарми вже приходили познайомитися з нами… Наші витончені міркування про «Нову расу» злегка зачепили людей з прокуратури… Інспектор з академії, ще один наш заздрісник, висловив сумніви з приводу нашого права відкривати школу!.. Він міг сумніватися скільки завгодно! Зрештою, вони виявилися не такими вже й негідниками і лише скористалися нагодою, щоб попередити нас, хоч і дуже ввічливо, що для нас було б краще, враховуючи всі обставини, відкрити щось на кшталт дитячого садка… літнього табору… або навіть санаторію… Якщо ж ми будемо акцентувати увагу на педагогіці… То неминуче налаштуємо проти себе різні державні органи!..