— Гадаю, було б таки краще, — сказав він, — спробувати з цибулею-пореєм! — Він говорив про це старій дедалі частіше… Хотів бачити її реакцію… — Що б ти сказала з приводу редиски?..
Його дружина скоса зиркала на нього, злегка підвівши голову… недомовок вона не любила… Ставки було зроблено!.. Відступати було нікуди!
Наші вихованці просто розквітли, вони мали повну свободу! Їм ні в чому не суперечили, загалом, вони робили все, що заманеться! На власний розсуд… Самі!.. Влаштовували жахливі побоїща… А Дюдюль у свої сім з половиною років був найменшим і найзлішим… Старша з групи була вже майже дівчиною, Мезанж Рембо, білявка з зеленими очима, пухкими стегнами й гострими грудьми… Пані де Перейр не була аж також наївною, тож вона побоювалася цієї кралечки! Особливо під час її менструацій! Вона влаштувала їй щось на зразок спеціальної підстилки в кутку клуні, щоб та могла спати сама, коли у неї були місячні… Це не заважало їй вступати в інтимні зв'язки… шмаркачі теж ішли за покликом природи. Якось увечері листоноша заскочив її за каплицею на краю селища разом з Татавом, Жілем та Жульєном!.. Вони розважалися вчотирьох!..
Листоноша Есеб через свій маршрут завдав нам купу неприємностей… Він так і не отримав нового велосипеда від своєї адміністрації… його слід було чекати цілих два роки… Він ще не мав на нього права… Він нас терпіти не міг… Він вимагав у нас взуття, якого у нас самих не було! Він ходив практично безшумно і бачив багато цікавого. Того дня, коли він застукав дітлахів за розвагою… він спеціально повернувся, щоб нам напаскудити… Після того як він усе це побачив!.. Так ніби ми за це мали відповідати!.. Підглядайли завжди такі… Спершу вони насолоджуються на всю губу… піддивляються, а потім, коли справу зроблено, починають обурюватись… Подумаєш, знайшов про що говорити! Начебто ми не мали інших клопотів!
У нашому покинутому селищі ось уже двадцять років нічого не відбувалося… а з початком історії з картоплею все так і кипіло… Вервечка цікавих тяглася з ранку до вечора. Плітки і брехливі чутки розбурхували весь департамент… Жителі Персана і Салігона були у найвигіднішому становищі, вони жадали подробиць та уточнень. Від них годі було відкараскатися… Вони повсякчас запитували, чи це не є небезпечним? Чи не може наша система вибухнути? Спричинити землетрус?.. Та що більше минало часу з початку експерименту, то скромнішим ставав де Перейр… «Якщо»… «ймовірно» можна було почути від нього… дедалі частіше… Це не могло не турбувати. Раніше, в Пале-Роялі, він рідко говорив «якщо» або «ймовірно»… Через тиждень довелося зупинити динамо й мотор… Він пояснив це тим, що стало небезпечно продовжувати нарощування хвиль… що краще наразі зупинитися… щоб пізніше все відновити… Після невеликої перерви… телуричні хвилі цілком могли спричинити певні індивідуальні розлади… це ще не досліджено… це може призвести до наслідків, які важко передбачити… до фізіологічних відхилень… Сам де Перейр уже відчував певне пересичення… через те проміння в нього почалися запаморочення…
Цікаві селяни після таких промов починали стурбовано соватися. На нас знову посипалися скарги! І знову приперлися жандарми… Але про наш інтернат не можна було сказати нічого особливого… Діти аж ніяк не бідували… Ніхто з них не захворів… Правда, ми втратили сімох наших кроликів… Жорстокий падіж! Можливо, вони не витримали клімату?.. Або їжа була невідповідна?.. Нарешті жандарми пішли… Незабаром після цього нашим вихованцям довелося звикати до спартанського способу життя… Вони почали щораз більше нарікати… їх уже годі було стримати… Їм потрібна їжа!.. Вони були ладні зжерти весь округ… Й самі знайшли вихід із становища… Це була їхня власна ініціатива… Одного разу вони притягли нам цілих три мішки моркви… а наступного дня — ящик ріпи… І ще боби, скільки душі завгодно! Все це пішло на суп! Харчу в нас стало набагато більше!.. А потім ще дюжину яєць, три фунти масла і сала… Треба сказати, що ми його вже не мали… Це була справжня крадіжка! Аморальний вчинок!.. Пані де Перейр уже майже не виходила відтоді, як посадили картоплю, вона весь час сиділа біля дротів і виправляла пошкодження, щоб струм не зупинявся… Вона ходила в Персан лише раз на тиждень. Але цього ніхто навіть не помітив… Усі жерли досхочу! Таке раніше траплялося не часто!.. Наступного дня вони притягли стару курку!.. Уже обпатрану!.. Вона вмить перетворилася на бульйон… У нас був бенкет за бенкетом, бракувало лише вина… вони, напевне, не подумали про це… Та хай там як, але невдовзі на столі з'явилися ще й різні місцеві сухі вина. Де хлопчаки брали це все?.. Ми ні про що їх не питали!.. Приймали все без пояснень… На дрова, що горять, приємно дивитися, але це не дуже практично. Вогонь важко підтримувати, занадто багато йде дерева, його потрібно весь час підкидати… Але тут дітлахи десь знайшли вугільні брикети… І взялися возити їх на візку через поля… Тепер у нас було чудове вогнище… Правда, був ризик! Ми сподівалися, що картопля допоможе нам поліпшити наші справи… зберегти честь!.. і уникнути повної убогости!..