Ще два дні проминуло… в очікуванні й заціпенінні… Товстуха забивалися в кут й, закутавшись у фіранки, більше не стримувалася й цокотіла всіма зубами, її бив дріж… Вона залізла на горище, знайшла ще кілька мішків… і зробила собі й хлопцям щось на кшталт камзола чи товстої шотландської спідниці, під штани вона напхала клоччя!.. Вона стала схожа на зулуса! Вона сама здавалася собі кумедною!.. Холод налаштовує на веселощі!.. Щоб зігрітися, вона стала плескати в долоні й стрибати… Навколо масивного столу! Хлопці теж зігрівалися, дивлячись на неї! Вони витанцьовували разом із нею щось на зразок фарандоли!.. Вони бігали ззаду… й чіплялися за її шлярки… Вона співала:
Нечасто доводилося бачити мамусю Куртіаль в такому настрої! Але момент був особливий… Їй більше нічого було курити… Куртіаль забрав увесь її тютюн!.. Їй трохи не вистачало люльки… Хлопці почали рвати її ганчірки… І штовхнули її в солому…
— Чорт забирай! Чорт забирай! Чорт забирай! Забирайтеся всі… Виродки! Шмаркачі! Виродки! Шмаркачі! Злодії! Волоцюги! — кричала вона, але це їх ще більше розвеселило…
— Куртіалю, ти чуєш мене?
Він не чув… а лише крутив головою у своєму закутку… Він стогнав… бурчав… Через свій живіт!.. Дітлахи заскочили на нього, чотири хлопчики й три дівчинки! Але він все одно нічого не відповідав нам.
Трохи пізніше ми стали хвилюватися, куди пощез Дюдюль… Він пішов уже дві години тому… певна річ, у своїх справах… О! Ми все більше турбувалися за нього!.. А він повернувся лише пізно ввечері… Та з яким вантажем!.. Усі дванадцять кілометрів! до вокзалу в Персані… Він біг щодуху! На вантажному пероні йому добряче пощастило… феноменальна здобич!.. Мішок з бакалією!.. Він приніс нам цілу гору масла! Дві в'язки сосисок!.. Три кошики яєць… свинячі ковбаски, конфітюр і ще візок… Він поцупив усе це перед камерою схову, коли службовці вирушили перевести стрілки… й трохи погрітися… Дюдюлю знадобилося не більше двох хвилин, щоб усе вкрасти! Тепер бракувало лише хліба… Але це не завадило нам влаштувати ґрандіозну гулянку!.. Ми відразу ж розпалили вогонь! Кинули в піч ціле дерево!..
Де Перейр притьмом прокинувся… Встав, щоб нажертися… Він їв з такою швидкістю, що йому аж перехоплювало подих. Він обіруч хапався за живіт й час від часу вигукував: «О! Господи, Господи!..» Товстуху теж не треба було припрошувати!.. Вона так набила собі черево всього за кілька хвилин, що їй довелося прилягти. Вона навіть почала качатися по землі… перевертаючись з живота на спину… «О! Господи, Господи! Куртіалю! Ось так би завжди! О! Яка ж я була голодна!» Діти блювали по кутках… Але потім поверталися й знову хапали шматки… Дюдюлевого собаку теж так розперло, що він вив як несамовитий. Де Перейр повторював: «О! Діти мої! О! Дорогі крихітки! О! Мої дорогесенькі! О! Господи, Господи! Пора з цим кінчати! О! Все чудово!..» Він був у нестямі!.. «О! Господи! Пора!.. Чудово!.. Чудово!..» Він більше нічого негоден був сказати. Він ніяк не міг отямитися від дива.
Напевне, було близько п'ятої години… Надворі ще зовсім темно… Коли я почув, як Куртіаль перевертається на соломі… Він підвівся… Про час я міркував за станом каміна… Вогонь майже згас… Я сказав собі: «Готово, він не витримав!.. Занадто холодно… Пішов готувати собі каву… От дає!..» І справді, він попрямував до кухні… Це було природно… Я чув, як він стукотів чашками… Я був не проти приєднатися до нього… і теж випити горнятко… Але між мною і дверима сопіли дітлахи… вони лежали, притулившись одне до одного… Я побоявся на них наступити… І залишився у своєму лігві… Я не надто й тремтів… Мене захищала стіна… На мене дув набагато менший протяг, ніж на старого. Я трохи змерз, ото й усього, я чекав, коли він повернеться з кавником, щоб озватися до нього… Але він усе не повертався… І далі щось там вовтузився… Я чув, як він длубається в інструментах… А потім я почув, як прочинилися двері на вулицю… Я подумав: «Напевне, пішов відлити?..» І чекав, коли він повернеться… Якийсь неясний здогад промайнув у мене в голові… Я навіть хотів устати… Але потім знову заснув… І забув про все.