— Ну ж бо! Ну ж бо! — сказали вони нам. — Не треба з ними зв'язуватися… Ви тут абсолютно ні до чого!.. Все це — темний ліс… Звичайні формальності! Тільки про людське око! Для форми! Вам нічого боятися! Вони вас відразу ж відпустять! Усе це напускне! — Але стара все одно засмутилася…
— Та ми їх вже трохи знаємо!.. Не вперше стикаємося з ними!.. Якби вони мали справжні підозри, вони б затрималися набагато довше! Ба більше! він би вас просто забрав!.. О! Тоді б він ні секунди не вагався! Його всі знають. Якби в нього була хоч найменша підозра! Він би вас ні за що не відпустив! О! До того ж був би обшук! О! Не дай Бог викликати в нього підозру! Він не з тих, що ширяють думками у хмарах… О! у нього мертва хватка! з ним годі жартувати!
— Значить, пане, ви абсолютно впевнені, що він не повернеться?.. І це не лише через холод?.. Може, він через це поїхав?..
— Га? Ну очі ж його не примерзли! О! Ви можете бути спокійні! Це просто смішно! Та ми точно знаємо! О! леле! Викиньте це з голови! Він марно приїздив! О! Так! Напевно, це його розлютило! — такою була загальна думка…
Вони сіли на свій віз… і вже завели мову про жінок… Їхати їм довелося повільно… У них сильно тріщали осі… Ще й народу напхалося забагато… Там були навіть журналісти, що спеціально приїжджали з Парижа… Всі дуже шкодували про цю подорож… А оскільки стара і досі чіплялася до них із запитаннями, врешті-решт вони закричали всі хором:
«Це не злочин!.. Трам! Там! Пам!»
«Не злочин!.. Там! там! пам!» І затупали по підлозі ногами… Це їх дуже розвеселило. Вони затягли сороміцьку пісеньку про татуся Дюпанлу… й поїхали геть!
Жандарм, що залишився на варті, знайшов на хуторі біля водопійного жолоба абсолютно порожню халупу, куди міг поставити свого коня. Йому сподобалося це місце… У нас у стайні було справжнє звалище… Все просочилося вогкістю… Протяги свистіли, як ураган!.. Його коневі там було погано… Він хилитався й трясся від холоду!.. Він повів його на нове місце… А потім знову повернувся… перед обідом… І сказав нам…
— Послухайте! Ви, нероби! Можете ви посидіти спокійно?.. Я маю сходити в Тун!.. — Це було містечко по той бік лісу Берло… — Маю піти за вівсом! У мене сумка порожня! Там живе моя своячка… Вона продає тютюн… Можливо, я залишуся там на вечерю… І повернуся трохи згодом… але не пізніше десятої… А ви залишайтеся тут! Тільки без жартів! У мене немає ні зернини вівса!.. А взагалі-то, послухайте, я візьму із собою конячку… У неї відвалилася підкова… Зайду до коваля… І повернуся на коні… раніше… Ви все зрозуміли? Га?.. Нікого не впускайте! Второпали?.. — йому вочевидь було нудно з нами… І він хотів звалити… «Бувайте здорові!» — сказали ми… Він пішов повз нас зі своїм конем на повідку… Я бачив, як він віддаляється… Надходила ніч…
Ми сиділи зі старою в цілковитій мовчанці… Я дочекався, поки зовсім стемніє, і вийшов… за дровами… Вирвав з огорожі одразу три штахетини… І наколов з них трісок… Але вони сильно диміли… Були занадто сирі. Я сидів поруч зі старою… І був задоволений, що ми нарешті зігріємося. До повного комфорту було далеко! Доводилося мружити очі! Їх виїдав ядучий дим… Після розмови з журналістами вона опам'яталася… Але ще наче була трохи збуджена.
— Що ти думаєш про поліцаїв?.. Вони нічого нам більше не скажуть? Тобі не здається, що вони ще щось замислили?.. Ти чув, як вони мене допитували?.. Ти ж бачив усе… Ось так, ні з того ні з сього! О! Що ти думаєш з цього приводу? Га? Ну ж бо! Кажи!
— Які такі поліцаї?..
— Отакої! Як це які?..
— О! Бригадир, — це просто огрядний цап!.. Як він стушувався! Перед цими чиновниками!.. Одразу ж… Став тихше води, нижче трави!.. Місця собі знайти не міг!.. Йому нічого було сказати!.. Він нічого не бачив, цей поліцай!.. І про що йому було говорити?.. Журналісти ж сказали… Ви самі бачили!.. Й вони помітили… А вже вони добре знають цю контору! вони б нас попередили… Шепелявий їм не подобається… Це тільки припущення… Дурниця!.. І нічого більше!.. Вони не пішли б, як бовдури… якби вважали, що можуть нас забрати! О!.. Точно!.. Вони були б ще тут! Це ж очевидно!.. сорок два проти одного!.. Ви ж самі чули!.. Шепелявий! Коли він вийшов?.. Що він сказав іншим?.. «Це самогубство!..» І все! Це ж ясно як Божий день! Лікар теж у цьому переконався!.. Я чув, як він сказав маленькому поліцаю: «Знизу вгору, друже мій! Знизу вгору» Це точно!.. Без жартів!.. І ось! Не потрібно нічого вигадувати!.. Годі вже!..
— О! Мабуть, твоя-таки правда! — тихенько відповіла вона мені… Але вона ще й досі не була впевнена… Вона не дуже мені довіряла…