— Як вони його поховають? Спершу зроблять розтин? А потім? Навіщо? Га?!. Ти не знаєш? Може вони хочуть щось знайти?
— Цього я не знаю…
— Я б хотіла, щоб його перевезли в Монтрету… Але це надто далеко… Тому вони й повезуть його в Бове… Значить, похорон буде там!.. Я б воліла скористатися похоронним бюро… Я їх попрошу про це… Гадаєш, вони погодяться?
Цього я теж не знав…
— Я от думаю, скільки може це коштувати в Бове?.. Просто в каплиці?.. За найнижчим розрядом?.. Напевне, не дорожче, ніж в іншому місці. Ти знаєш, він не був віруючий, але все-таки… Його добряче помучили! Трохи почестей йому не завадить… Що вони ще збираються з ним робити?.. Вони що, і так не бачать?.. У нього ж нічого немає в тілі, у бідолахи!.. Оскільки все в голові… Це ж видно з першого погляду. Боже мій! Це просто жахливо… — вона знову почала скімлити…
— А! Фердінане! Любий мій!.. Коли я думаю, що вони могли припустити таке!.. О! О! Потім… Ти знаєш… Якщо вже вони тут були… вони б не стали особливо церемонитися… А я! Мені! Мені байдуже!.. Тепер… Але тобі? Ти розумієш, що все закінчено?.. Ти, мій бідний малий, то зовсім інша річ… Тобі потрібно захищатися!.. У тебе ще все життя попереду!.. Тобі набагато складніше!.. Ти тут ні до чого… Навпаки!.. Боже мій, навпаки!.. Буде краще, якби вони взагалі дали тобі спокій… ти поїдеш зі мною в Бове?..
— Якби я міг… я б поїхав… Але я не можу… Мені не можна їхати в Бове!.. Адже цей шепелявий сказав: «Ви маєте повернутися до своїх батьків!..» Він повторив це двічі!..
— О! Тоді не варто нариватися на неприємності!.. Йди, мій малий! Йди! А що ти робитимеш, як повернешся?.. знову шукатимеш щось нове?..
— Та мабуть!..
— Мені теж доведеться що-небудь підшукувати для себе… Звичайно, якщо вони мене відпустять… О! Фердінане! Варто мені про це подумати!.. — на неї найшло якесь натхнення… — Йди сюди… Я хочу тобі дещо показати!.. — вона повела мене на кухню… видерлася на стілець, по пояс залізла в якусь віддушину і почала нишпорити в кутку… Вона відсунула велику цеглину… Згори посипалася сажа… Вона почала торгати ще один камінь, зрушила його… витягла… а з дірки вона дістала банкноти… й кілька монет… Я нічого не знав про цей сховок… І Куртіаль, звичайно, теж… Там виявилося сто п'ятдесят франків і ще кілька монет по п'ять франків… Вона відразу ж впихнула мені п’ятдесятифранковий білет… А решту знову заховала…
— Я залишу собі сто франків і монети… Еге ж? Це мені згодиться на дорогу… і витрати на церкву… Якщо я пробуду там днів п’ять-шість… Це ж не може тривати довше?.. Мені вистачить!.. Як ти гадаєш?.. А ти? У тебе є адреси?.. Ти пам'ятаєш усіх своїх господарів?..
— Я зразу піду до видавця… — відповів я… — Спробую знайти що-небудь у нього…
Вона знову почала длубатися в дірі, дістала звідти ще луї і дала мені… Потім вона знову заговорила про Куртіаля… але вже не так збуджено…
— О! Знаєш, маленький мій Фердінане!.. Що довше я про це думаю… То більше я згадую, як він тебе любив… Він, звичайно, цього не показував… Ти ж його знаєш… Це було не в його натурі… Не в його природі… Він не любив нічого показувати… Він не був підлабузником!.. це ти добре знаєш… Але він весь час думав про тебе… У найкритичніших ситуаціях він мені часто це повторював!.. Усього тиждень тому!.. «Фердінан! Ти знаєш, Ірен, це людина, якій я довіряю… Він ніколи мене не зрадить!.. Він молодий! легковажний! Але цей хлопець вміє тримати слово!.. Він виконав свою обіцянку! І це справді так, Ірен! А це рідко трапляється!..» Я ніби чую, як він це говорить!.. О! Він цінував тебе!.. Він був твоїм найщирішим другом!.. Так! Повір мені!.. І все ж, бідолаха! Часом він бував підозріливим! він спізнав так багато горя!.. А як часто він помилявся! Двісті тисяч разів!.. І просто нерозумно іноді!.. Так, він міг і розлютитися!.. але ніколи він мені не сказав жодного кривого слова про тебе!.. Жодного разу!.. Одні похвали… Він хотів тобі віддячити… Але не зміг!.. Життя було занадто тяжке… Але він мені говорив, коли ми розмовляли з ним… «Почекай, наберися трохи терпіння!.. Я віддячу цьому хлопчині!..» О! він чудово тебе розумів… Ти не уявляєш, як він добре до тебе ставився…
— Я теж, я теж!..
— Знаю, Фердінане!.. Я знаю. Але ти — це зовсім інша річ… Ти ще дитина, на щастя!.. Ти ще не бачив справжнього горя! Тепер ти бачиш, як буває в житті… Це лише початок… Тобі ще не зрозуміти…
— Він вас теж любив… — сказав я… — Він мені часто говорив… Яку велику прихильність він почував до вас і що без вас він просто ніщо… «Ти бачив мою дружину?» — запитував він мене…
Я трохи передав куті меду… Мені хотілося її втішити… І я робив усе, що міг… Тут вона перетворилася на справжній фонтан…