— Тим гірше! Досить! Він не заткнеться!.. Because! Я йому таки покажу…
— Не роби цього, Фердінане!.. Не роби цього! Благаю тебе!..
— Ні! Ні! Може, це його протверезить… тоді, можливо, він збагне?.. Ця брудна скотиняка просто зациклилася… саме на цьому… гуртом ми викинемо його надвір!..
Він далі все перевертав, усюди ліз!.. навіть підняв стіл, важкий, як монумент!.. Був надзвичайно дужим, сволота!..
«Директоре! Директоре!.. — замекав він… — Я дав усе! Я!..»
Він знову опустився на коліна і почав цілувати розп'яття… Кілька разів перехрестився… І знову впав у екстаз… Він розвів руки в боки. Він сам був розп'ятим… А потім раптом підхопився, як пружина… І подибав навшпиньки!.. Підвів очі до стелі!.. Й знову взявся все розкидати…
Стара вчепилася в мене, вона не хотіла, щоб я показував… у кухні… Вона робила мені знаки… «Ні! Ні!» З мене годі… Я був ситий цим по саму зав'язку.
— Ходи сюди! — схопив я його за мисливського рога… і гоп! штовхнув до кухні… О! Брудний покруч!.. Він нам не вірив!.. Ні!.. Він сам у цьому переконається, скотина… Всі психи однакові… Їм не подобається, коли їм суперечать… «Давай! Давай! Ходи, тупаку!..» — я штовхнув його в дупу!.. Ну, зараз він у мене пострибає!.. Тепер він пручався!.. О! Я теж розлютився!.. Він упирався! І невдоволено бурчав! Я тяг його в глиб коридору…
— Гоп!.. Візьміть свічку, пані, навіть дві… Треба, щоб він гарненько все розгледів… Щоб він все побачив… І відчепився від нас!..
Коли ми зайшли в кухню, я став на коліна… нахилився… й тицьнув його носом… просто в тіло, загорнуте на землі в покривало… Це він мав зрозуміти… Я поставив поруч ще одну свічку…
— Ну що, ти добре роздивився? Відповідай, йолопе!.. Більше не будеш до нас чіплятися?.. Га? Це точно він?.. Упізнаєш? Ні…
Він підійшов… Принюхався… З острахом озирнувся… Поводив носом біля його ніг… ліг… і почав проказувати молитви… Без зупинки… А потім раптом замовк… Подивився на мене… і знову завів свою молитву…
— Ну що? Побачив? — запитав я… — Ти все зрозумів, скажи, телепню? Заспокоївся? Тепер уже підеш?.. Ти зникнеш, нарешті, звідси?..
Але він і далі сопів над трупом… Тоді я схопив його за руку… й хотів відтягти його назад… Я хотів, щоб він підвівся… А його раптом знову охопила лють!.. Він ударив мене ліктем!.. Просто по коліну!.. От, виродок! А! Мені було дуже боляче!.. У мене прямо іскри з очей посипалися!.. А! Я мало не прибив його на місці… Цей брудний покруч розлютився!.. Я готовий був розчавити цього таргана!.. Але стара мені завадила… Вона зробила це від щирого серця… з найкращими намірами. Вона намагалася привести його до тями…
— Ви ж бачите, пане канонік! Ви ж чудово бачите, що він мертвий!.. Ви нам завдаєте зайвих неприємностей!.. Ось і все!.. Цього бідолашного більше немає з нами!.. Жандарм нам заборонив!.. Він не хотів, щоб сюди хтось заходив… Ми обіцяли!.. Через вас нас покарають!.. Обох, Фердінана й мене. Навіщо все це?.. Ви ж цього не хочете?..
Тим часом я вирішив: «Ну гаразд, дурне вим'я! Раз він не вірить нам… Я покажу йому все… Раз йому недостатньо того, що побачив!.. Потім я викину його на дорогу!.. Він цього не витримає!..»
Я підняв кутик покривала… підніс свічку… і відкрив усе це чудове місиво…
— Ти сам хотів подивитися! Може, тепер до тебе дійде…
Він теж став навколішки, щоб роздивитися… Я знову повторив йому:
— Ну що, старий дурню? Ти йдеш?.. — і потяг його… Він не рухався… впирався… Й не хотів іти… Він жадібно нюхав м'ясо…
«Гм! Гм!» — він розчервонівся!.. О! Його охопило дике збудження… Він геть знесамовитів… Трусився всім своїм тілом… Я хотів закрити тіло… Годі!.. Але він вчепився в матерію… О, щосили! Він не хотів, щоб я його закривав!.. Він запустив свої пальці в рану!.. Вчепився двома руками в м'ясо… Він ліз у всі дірки… Рвав краї!.. порпався в нутрощах… І застряг! Його зап'ястя потрапили між кісток… Пролунав хрускіт!.. Він намагався вивільнитися… Й бився, як у пастці… Щось порвалося… Все навколо було забризкане мозком і кров'ю!.. Звідусіль струменіла якась рідина!.. Нарешті він вирвав свою руку… Ця каша потрапила мені прямо в обличчя!.. Я нічого не бачив… Справді нічого!.. Я замахав руками!.. Свічка згасла!.. Він і далі щось волав!.. О! Треба було його зупинити!.. Я не бачив його!.. Раптом я наштовхнувся на нього!.. І стрибнув… Я розлютився не на жарт!.. Вдарив його!.. Він відлетів!.. І влип у стіну… Бух! Чвирк! Я кинувся за ним… Але тут мені щось спало на думку… Я пригальмував і зупинився!.. Треба бути обережнішим!.. Чорт забирай!.. Бракувало лише, щоб він врізав дуба під час бійки!.. Я протер очі! І цілком оговтався!.. Необхідно, щоб він зараз же забрався звідси. Я не хотів його більше бачити!.. Я пхнув його ногою в бік… Він підвівся… Так було навіть зручніше! Я щосили зацідив йому просто в пику… Це одразу привело його до тями… Стара вилила йому на довбешку цілу цеберку крижаної води… Він почав щось бурмотіти і стогнати… Здавалося, все йде, як треба!.. Але раптом він знову обм'як усім тілом… От, зараза!.. Бух… Він розпластався й забився в судомах… А потім зовсім перестав ворушитися!.. О! Брудний виродок!.. Так він недовго протягне!.. Я визирнув з дверей… А потім ми вдвох перетягли його на узбіччя дороги… Ми не хотіли, щоб він залишався тут… І нам його приписали як безкоштовний додаток!.. А якби жандарм знайшов його в домі?.. Та ще й без свідомости?.. У нашому повному розпорядженні! О! Це було б славно!.. Ми би добряче влипли!.. Взагалі було б краще, аби ніхто не знав, що він тут був!.. Нічого не знаємо, нікого не бачили!.. Привіт! Не на тих напали!.. О! На вулиці! Свіже повітря!.. якраз те, що потрібно тому, хто без тями! Однак він невдоволено бурчав… І сопів у багнюці… Ми швидко повернулися… й зачинили двері на замок… Дув сильний вітер… Я сказав старій: