— Ні!.. На ріжку?.. О! Ні!.. — відповіли ми. — Нічого не чули!.. Нічогісінько!..
— Так, це якось дивно… А старі мені сказали…
Він прочинив вікно… Кюре був тут як тут. Він стрибнув, як козел… Тільки й чекав цього моменту… Він знову кинувся на коліна посеред кімнати… і знову взявся за своє: «Отче наш, що є на Небесах!.. Хай прийде Царство Твоє!.. Хай прийде Царство Твоє!..» — торочив він…
Увесь час повторював це… Як фонограф… Бив себе в груди кулаками!.. весь тремтів… і стрибав!.. Він робив собі боляче… але не зупинявся ні на секунду… Весь кривився від болю… кривився, як людина, яку катують!.. «Хай прийде Царство Твоє!.. Хай прийде Царство Твоє!..» — волав він щораз голосніше.
«Ну і ну!.. Ну і ну! — жандарм просто отетерів, коли побачив таке… — А! Та це цивільний!..» Він не знав, що тут і думати… Це його просто приголомшило… Старої в кімнаті не було, вона варила нам каву… Видовище було ще те!.. Цей святий Антуан продовжував молитися, коли нам внесли кави… Він стрибнув на чашки… і хотів вихлебтати все!.. О! Він усією своєю масою навалився на стіл!.. І навіть намагався смоктати з носика кавника!.. він обпік собі всю пику… І сопів, як паровоз… Жандарм живіт надірвав від сміху…
«Та він, мабуть, божевільний, Господи!.. Тільки ненормальний!.. О! Це точно!.. О! Я вам кажу!.. Мені на це насрати!.. Мені до того байдуже!.. Психи — це не до мене!.. Мені до них немає діла!.. Нехай цим займаються доброчинні заклади!.. Але мені здається, що це не кюре… Він не схожий!.. Звідки б він міг узятися?.. Втік, можливо?.. З лікарні?.. Та не з балу ж?.. Він не п'яний?.. Може, це маскарад?.. Але все одно, мене це не обходить!.. Якби це був дезертир, тоді інша річ! Тоді це була б моя парафія! Це був би мій обов'язок!.. Але у нього не той вік, чорт забирай!.. Гей! Отче! Скільки тобі років?.. Ти не хочеш мені сказати?..»
Той нічого не відповідав… і далі вилизував чашки… — О! Та він спритний! Уміє пити навіть носом! О! Ти подиви! Гей, отче!.. У нього чудовий ріжок… О! Просто прекрасна штука!.. О! Цікаво, звідки він міг узятися?
Пізніше вранці в нашу діру ринула ціла армія цікавих! Я не міг зрозуміти, звідки вони всі взялися?.. У такому забутому Богом краї це було дивно!.. З Персана?.. Ніколи там не було стільки народу! В Мелуарі теж!.. Значить, здалеку… з інших округів… з інших сіл… Натовп був таким величезним, що випліскувався на наше поле… Стільки їх набігло… Вони всі не вміщалися на порозі. Нипали сусідніми полями, цілих два насипи було розтовчено під вагою людей… Їм хотілося все бачити, все знати, все перевернути… Лило як з відра… Але це їх зовсім не бентежило… Вони і далі залишалися тут і порпалися в гної… Зрештою вони заполонили весь наш двір… Звідусіль чулися хрипкі вигуки…
У першому ряду біля наших вікон утворилося щось на кшталт каре з бабусь! О! Це було дуже славно… Вони припали до наших віконниць, їх було не менше п'ятдесяти… Вони каркали голосніше за всіх… Здавалося, що хтось шкребе залізом по склу!
Нарешті приїхала обіцяна «швидка допомога»… Це вперше вона виїхала за межі міста… Шофер нам усе розповів… Велика лікарня в Бове якраз її придбала… Скільки вже було поломок!.. Три проколи один за іншим!.. І ще двічі витік бензину… Водієві слід було поквапитися, щоб він устиг повернутися до ночі… Ми схопили ноші!.. Кожний взявся за ручку… Не можна було гаяти ні секунди!.. З нами був і механік… його мотор міг заглохнути… Його не можна було вимикати!.. Зовсім! Ні на секунду! Необхідно було, щоб він працював, навіть коли машина стоїть!.. Але через іскри, які постійно сипалися з мотора, це було дуже небезпечно… Ми пішли за Куртіалем!.. Довкруг юрмилися люди… Вони сильно напирали… Їх було так багато, на ґанку і в коридорі, що навіть за допомогою жандарма ми ледь їх розштовхали… Ми швидко повернулися з ношами і поставили їх на дві спеціальні рейки всередині машини… Вони повністю туди помістилися… Ми запнули великі чорні цератові фіранки… Все! Селяни замовкли і зняли свої кашкети… Всі селюки, молоді та старі, почали хреститися… стоячи по коліно в багнюці… Незважаючи на сильний дощ… Вони всі бурмотіли свої молитви… А згори так лило, Боже ж мій!.. Нарешті, шофер «швидкої» заліз на сидіння… Увімкнув запалювання… Пе! Пе! Тап! Пе! Пе! Тап! Пе! Пе!.. Жахливі відрижки!.. У мотор потрапила вода… Він пирхав з усіх трубок… Нарешті щось здригнулося!.. Він піддався… Ще раз… І завівся… Машина розвернулася й ледь зрушила з місця… А канонік Флері, коли побачив, що ця штуковина від'їжджає, стрибнув на цілих сто метрів!.. Він кинувся за нею. Вискочив на дорогу й помчав, виробляючи запаморочливі трюки… Він застрибнув їй на крило!.. Довелося втрутитися! І стягти його живосилом! Він відбивався, як дикун! Ми зачинили його в сараї!.. Але мотор, після того як його зупинили, більше не хотів заводитися!.. Довелося всім гуртом пхати машину до хребта плато… щоб мотор розігрівся… Потім «швидка» знову захрипіла й загарчала… Далі був спуск, майже три кілометри!.. О! Оце так спорт! Ми повернулися на ферму… і всілися на кухні… Трохи почекали… Поки всі люди втомляться й розійдуться… Далебі, дивитися більше не було на що… Але все одно ніхто не йшов!.. Ті, що були без парасольок, розташувалися в дворі… у сараї і почали розкладати їжу!.. Ми зачинили віконниці.