— Тобі не можна залишатися в цьому лахмітті!.. Я пошукаю тобі штанці… Зажди… Я тобі щось підшукаю…
Він приніс мені свій зовсім новий костюм із шафи… у чудовому стані… та ведмеже манто… Чудове хутро… «Поки що вдягнеш це!..» І ще картуз, кальсони та фланелеву сорочку… Я знову був чудово вбраний!..
— Так ти не голодний? Зовсім?..
Я нічого не зміг би упхати в себе… Я почувався хворим… ще й досить серйозно… У мене всередині все булькотіло… без жартів, мені було зле!
— Що з тобою, мій хлопчику?.. — захвилювався він.
— Зі мною нічого!.. Нічого страшного!.. — я намагався триматися бадьоро.
— Ти застудився?.. У тебе грип!
— О! Ні… Не думаю… — відповів я. — Але якщо ти хочеш, дядьку, як тільки ти закінчиш їсти… ми, може, пройдемося?..
— О! Гадаєш, тобі це допоможе?..
— О! Так! Дядечку!.. Думаю, що так!..
— Тебе що, нудить?..
— Так! Трохи!..
— Ну гаразд, я згоден!.. Ходімо просто зараз! я поснідаю пізніше!.. Ти знаєш, я в чомусь схожий на твою матір… Терміново! Швидко! Не люблю зволікань!..
Він відсунув тарілку, й ми помалу дійшли до кав'ярні на проспекті… Там він захотів сісти на терасі… щоб я випив трохи ментолової… Він розповідав мені всяку всячину… Я запитав його, чи бачив він моїх батьків?..
— Відтоді, як я поїхав до Бельгії, минуло два місяці!.. Я заходив у Пасаж… З того часу я їх не бачив!.. Тоді вони ламали собі голову над твоїми листами!.. — додав він. — Можна сказати, що вони їх розбирали по кісточках… Вони не знали, що з тобою… Твоя мати негайно хотіла до тебе їхати… А! Я її переконав… Я сказав, що я одержую від тебе звістки… Справи у тебе йдуть чудово… і у вас просто немає жодної вільної хвилини через посівну!.. Вона відклала подорож на пізніший час! Твій батько був усе ще хворий… Цієї зими він кілька разів поспіль пропускав роботу… Вони обоє боялися, що цього разу його звільнять. Лепрент і той не буде більше терпіти… І вони його таки виженуть… Зрештою вони його поновили на роботі… Просто вирахували платню за ті дні, коли його не було! Уяви! Через хворобу!.. І це компанія, яка орудує сотнями мільйонів!.. має всюди будинки! Хіба це не сором?.. Хіба це не жахає?.. Взагалі-то, це правда… що вони багатші, то більше їм треба… вони просто ненаситні, ото й всього! Їм завжди чогось бракує!.. Що більше у них розкоші, то підлішими вони стають!.. Компанії — це жах!.. Я це чудово бачу на прикладі своєї маленької справи… вони всі п'явки!.. й ненажери!.. вони ладні виссати всю кров!.. О! Це просто неймовірно!.. Абсолютно точно… бо саме так і стають багатими… Саме так!..
— Так, дядечку!..
— Слабкий і хворий може собі здихати!..
— Так, дядьку!..
— Це справжня похоронна пісня, мій малий, запам'ятай її!.. І просто зараз!.. Остерігайся мільярдерів!.. О! І потім, забув тобі сказати… з'явилося дещо нове… пов'язане з їхніми недугами… Твій батько більше не хоче бачити лікарів!.. Навіть Капрона, який не такий уже й поганий! І загалом, досить порядна людина… Він не надто дере за свої візити… І твоя мати теж не бажає чути про нього… Вона повністю перейшла на самолікування… І запевняю тебе, вона так і кульгає… Я не знаю, як вона обходиться… Гірчичники! Гірчичники!.. Весь час одна гірчиця! Холодні! Теплі! Холодні! Теплі! А вона ж працює безупину!.. Розривається на частини!.. Їй потрібно шукати клієнтів!.. Вона вже знайшла нових для свого Дому вишивки… болгарських мережив… Ти мене розумієш!.. Твій батько, звичайно, нічого про це не знає… Вона обходить увесь правий берег… вона страшенно втомлюється від цього… Якби ти бачив її обличчя, коли вона повертається… О! Потрібно бачити його вираз! Це просто жахливо!.. Достоту як у небіжчика… Якось я навіть злякався!.. Коли наскочив на неї на вулиці… Вона поверталася зі своїми коробками… Кожна — щонайменше кілограмів двадцять, я впевнений! Чуєш, двадцять кіло! На руках… Весь цей мотлох добряче важить!.. Вона навіть не помітила мене!.. Втома коли-небудь доб'є її… З тобою буде те ж саме, якщо ти не подбаєш про себе! Повір мені, друже мій! По-перше, ти їси занадто швидко… Твої батьки говорили тобі про це… І вони мали рацію…