Протягом наступних тижнів мені дали спокій. У батька були інші клопоти. Як тільки він мав вільну хвилину, витріщався на крамницю Меон. А та робила те саме. Вони стежили одне за одним крізь штори. Повернувшись з контори, він одразу замислювався над тим, що ж вона якраз затіває. Все відбувалося візаві… Коли вона була в кухні на першому поверсі, він також забивався в кут нашої кухні. І вигукував жахливі погрози…
«Ти подиви! І як ця стара сволота не отруїться?! Не обіжреться грибами й не ковтне свою вставну щелепу!.. І товчене скло не дуже полюбляє!.. От тварюка!..» За нею він стежив постійно. Він втратив інтерес до моїх ницих інстинктів… У певному сенсі це було навіть зручно.
Інші сусіди намагались уникати зайвого галасу. Собаки гидили скрізь, і на їхні вітрини, не тільки на вітрину Меон. І хай би скільки вони посипали все сіркою, Пасаж Березіна залишався справжнісінькою клоакою. Бажання відлити приваблювало сюди всіх. Нас обсцикали всі, хто хотів, навіть дорослі, особливо, коли йшов дощ. Сюди заходили саме для цього. А в підворітті до вулиці Приморгей постійно клали купи. Скаржитися було нікому. Нерідко це були наші покупці, з собаками й без них.
Нарешті батькові вже було замало пані Меон, і він почав чіплятись до Бабусі.
— Ця стара шкапа зі своїм смердючим псом, ти подивись на неї, я знаю, що вона задумала!.. Ти не розумієш!.. Вона хитра!.. Брехлива! Вона з тою заодно! Це точно! Хочуть мені все зіпсувати!.. І вже давно! От дві сучки!.. Чому? Ти ще питаєш? Щоб розлютити мене! Ось! Ось чому!..
— Та ні, Оґюсте, запевняю тебе!.. Ти вигадуєш! Перебільшуєш кожну дрібницю!..
— Це я вигадую? Може скажеш, що я брешу?.. Облиш! Це ти вигадуєш! Ох! Клеманс! Тебе вже не виправити! Життя тебе нічому не вчить!.. Нас переслідують! По нас топчуться!.. Над нами знущаються! Знеславлюють мене! А що ти на це? Що я перебільшую?.. Ну, це вже край!
Нараз він розридався… Настала і його черга.
У Пасажі не тільки ми продавали круглі й овальні столики й маленькі фотелі, оббиті репсом, часів Людовіка XVI. Наші конкуренти, що мали крамницю зі старими речами, стали на бік Меон. Цього слід було сподіватися. Батько відтоді втратив сон. Його жахіттям, перш ніж іти на роботу, було щоденне прибирання двору й усіх канав біля нашої крамниці.
Він виходив з відром, мітлою, ганчіркою і маленькою лопаткою, якою він зачерпував лайно й кидав у стружки. Для такої освіченої людини це було надзвичайно принизливо. А фекалій з кожним днем ставало все більше, особливо біля наших дверей. Це їй-бо була якась змова.
Пані Меон, посміхаючись, позирала зі свого вікна на першому поверсі на батька, як той змагається з гівном. Вона мала втіху на цілий день. Прибігали сусіди, аби полічити купи лайна.
Бились об заклад, що він не зможе всього прибрати.
Він квапився, адже ще треба було одягти комірець і краватку. Треба було встигнути до «Коксінелі» раніше за інших, щоб розібрати пошту.
Барон Мефез, генеральний директор, покладався тільки на нього.
Саме тоді сталася трагедія у Кортіленів. Любовна драма в № 147 у Пасажі. Про це писали всі газети; цілий тиждень юрмисько людей вешталося там, ґелґотіло, ремигало й спльовувало. Я бачив пані Кортілен дуже часто. Мати продавала їй ірландські корсажі з гіпюровими вставками. Добре пам'ятаю її довгі вії, її сповнені ніжности очі, те, як вона кокетливо зиркала навіть на мене, малого. Я часто дрочив на неї.
Під час примірки оголюються плечі, спина… Як тільки вона йшла, я заскакував у туалет на третьому поверсі й добряче працював над собою. Я спускався вниз із темними колами під очима.
У них також бували сцени, але переважно через ревнощі. Її чоловік не дозволяв їй гуляти містом самій. Тоді як сам гуляв постійно. Це був маленький запальний брюнет, офіцер у відставці. У них була крамниця ґумових виробів у № 147. Ґумові трубки, інструменти й усяка всячина…
У Пасажі всі казали, що вона закрасива для такої крамниці…
Якось її ревнивець несподівано повернувся додому. Він застав свою красунечку на другому поверсі за бесідою з двома панами, і був настільки цим вражений, що витяг револьвер й вистрілив спершу в неї, а потім і собі пустив кулю в рот. Вони померли в обіймах один одного.