А щодо її косоокості, то такого, як у Вітрув, я ще ніколи не бачив. На неї було страшно глянути. Під час гри в карти чи гадання на Таро ця дика косоокість надавала їй певної значущости. Вона віщувала своїм дрібним клієнткам шовкові панчохи… майбутнє… все у кредит. Замріявшись за товстими скельцями окулярів, вона водила очима по картах, як справжній лангуст.
Вона набула впливу в окрузі, особливо з часу запровадження лотереї. Вона знала всіх рогоносців. Показувала їх мені крізь шибку, і навіть трьох убивць: «Я маю докази!» А ще я подарував їй старий апарат Лобрі для міряння артеріального тиску і навчив робити масаж при розширенні вен. Це збільшило її побічні прибутки. Та її пристрастю були аборти, а ще вона не відмовилась би від участи в кривавій революції, про яку всі б говорили й писали в газетах.
Коли я дивився, як вона порпається по кутках з різним мотлохом, відчував відразу, яку годі описати словами. І це в той час, коли по всьому світу під колеса вантажівок потрапляють доволі симпатичні люди… Від мамулі Вітрув ширився гострий запах. У рудих таке буває. Гадаю, що доля рудих подібна до тварин, вона трагічна, брутальна й написана в них на лобі. Я цілком переконався в цьому, коли слухав, як вона розбалакує, ділиться спогадами… У неї постійно пекло в дупі, тож їй важко було знайти любов. Хіба що у п’яних чоловіків. Навіть у суцільній темряві їй не щастило! Тому мені було її трохи шкода. У сфері високих почуттів я досяг значно більшого. Що також здавалось їй несправедливим. Та коли настане мій час, я зможу померти, ні про що не шкодуючи!.. Я був своєрідним рантьє естетики. Я спізнав, що таке дупа та ще й найкраща… Я маю висповідатися, як усе було. Я скуштував безмежність.
Вона не мала заощаджень, а хіба варто згадувати, як швидко випаровуються гроші. Щоб мати кусень хліба й насолоджуватися життям, вона мусила виснажувати клієнтів чи, принаймні, брати їх нахабством. То було справжнє пекло.
Зазвичай робітники повертаються додому після сьомої години. Їхні дружини миють посуд, а самці тонуть у радіохвилях. О цій порі Вітрув кидає мій гарний роман і полює за заробітками. Вона обходить поверх за поверхом у своїх трохи підстрелених панчохах та жалюгідному пуловері. Перед кризою її ще виручав кредит і здатність заскочити своїх клієнтів зненацька, та зараз вона мала задовольнятися дрібними подачками, які зазвичай дають надокучливим невдахам, що програлися в карти. Про справедливу конкуренцію годі було й говорити. Я намагався пояснити їй, що у всьому винні япошки… Та вона не вірила. Я звинуватив її в тому, що вона зумисне викинула мою чудову Леґенду на сміття…
— Це шедевр! — вів я далі. — Тож її точно знайдуть!..
Та вона забрехалася… Ми разом порпались у її барахлі. Нарешті з великим запізненням прийшла небога. Бачили б ви її стегна! Просто завал… спідниця-плісе… Стиль витримано до кінця. Гармошка з розпіркою… Все виставлено напоказ. Безробітні завжди у відчаї, вони чуттєві та ніколи не мають грошей, щоб запросити… Тож так і клеються до неї. «Класний задок!» — гукали навздогін… І прямо в обличчя. Просто щоб у коридорі у них зайвий раз задурно встав. Молодики, з тоншими рисами обличчя, ніж у інших, частіше користаються з таких ситуацій, готові, аби їх приколисало життя. Лише значно пізніше вона таки ходила на вулицю, аби підзаробити… після численних катастроф… А тоді вона сприймала це як забаву…
Вона також не знайшла моєї чудової Леґенди. Їй було начхати на «Короля Кроґольда»… Тільки мене це гризло. Її школою емансипації був «Кошик», танцювальний клуб у Порт Брансьйон, біля залізниці.
Коли я лютував, вони не зводили з мене очей. Як «шарахнутий», за їхнім визначенням, я був для них за межами досяжности. Дрочко, встидливий, мудрагель і таке інше. Але зараз, на мій подив, вони боялися, що я від них змиюсь. Цікаво, що б вони вчинили, якби я справді подався світ за очі? Певен, що ця тітка часто про таке думала. Як тільки я починав говорити про подорожі, на їхніх обличчях з'являлися судомні посмішки…
Мірей, окрім дивовижної дупки, мала надзвичайно романтичні очі, проникливий погляд, та при цьому добрячого носа, справжній рубильник, кара божа. Коли я хотів її трохи принизити, то говорив: «Без жартів! Мірей, та в тебе ж чоловічий ніс!..» Вона також уміла оповідати дуже гарні історії, просто як моряк. Спершу тільки для того, щоб мене розважити, а згодом, аби напакостити, вона понавигадувала тисячу речей. Послухати гарні історії — то моя слабинка. Та вона просто зловживала моєю довірою. На завершення наших стосунків ми трохи потузились, але вона вже тисячу разів була заробила на прочуханку, а то й на більше. І нарешті нарвалася. Я справді виявив великодушність. Покарав її за діло… Всі так казали… Ті, хто був у курсі…