Часом Ґюстен ще намагався злегка відволіктися… Запрошував до себе яку-небудь мальвіну, але то було не часто. Як тільки виникало почуття, до нього поверталось і його велике розчарування. Після третьої зустрічі… Краще вже надратися… На другому боці вулиці було бістро: зелений фасад, у неділю банджо, смажена картопля, господарка його смачно готувала. Оковита спалювала Ґюстена, я навіть не намагаюся пити відтоді, як у мене почало день і ніч дзвеніти у вухах. Це мене просто вбиває, у мене тоді пика як у зачумілого. Часом Ґюстен мене прослуховує. Він не каже мені того, про що думає. Це єдина заборонена тема. Треба сказати, що в мене також не все гаразд. Він знає про це й намагається мене підбадьорити: «Ну давай, Фердінане, почитай мені оту, як її в біса! Читай, але не поспішай! Не жестикулюй. Це тебе втомлює, а в мене мерехтить перед очима».
«Король Кроґольд, його лицарі, пажі, брат Архієпископ, духівництво, весь двір після битви рушили до шатра, аби сховатися посеред бівуака в його затінку. Важкий золотий півмісяць, дар Халіфа, пропав, і під час перепочинку його не знайшли… Він вінчав королівський балдахін. Капітан конвою, що відповідав за майно, був жорстоко побитий. Король приліг, хоче заснути… Він ще страждає від своїх ран. Не спить. Сон не йде… Він сварить хропунів. Підводиться. Переступає сплячих, наступає на руки… На вулиці так холодно, що він аж зіщулився. Накульгує, але йде. Довга вервечка возів оточує табір. Варта поснула. Кроґольд крокує вздовж захисних ровів… Розмовляє сам із собою, перечіпається, відновлює рівновагу. У глибині рову щось зблиснуло, величезне ряхтливе лезо… Там чоловік, що тримає в руках мерехтливий предмет. Кроґольд кидається на нього, навалюється, скручує (це солдат), перерізає горло, як свині, своїм коротким ножем… «Хок! Хок!» — востаннє булькнув злодій через діру. Весь обм'як. Кінець. Король нахиляється, підбирає півмісяць Халіфа. Піднімається на край рову. Засинає прямо там, серед туману… Злодія покарано!»
У той час моя ситуація була критичною, мене ледь не вигнали з лікарні. Звичайно, через плітки.
Люсі Керібен, модистка з бульвару Монконтур, попередила мене. Вона знала безліч людей. У неї багато пліткували. Вона приносила мені дуже мерзенні плітки. Настільки мерзенні, що могли йти лише від Мірей… Я не помилився… Певна річ, відверті наклепи… Подейкували, що я влаштовую п'яні оргії з клієнтами з кварталу. Загалом — суцільний жах… Люсі Керібен про себе тішилася, що я маю клопіт… Вона ревнувала.
Отже, я чекаю на Мірей дорогою додому, зачаївшись у завулку Вівіан, вона там обов'язково пройде. Я ще не зібрав достатньо грошей, аби дозволити собі бути просто письменником… Я почувався зле. Бачу, як вона йде… підходить. Я даю їй такого могутнього копняка в дупу, що вона злітає з тротуару. Вона зразу мене зрозуміла, але це не змусило її говорити. Вона хотіла спершу побачити свою тітку. Не бажала признаватися, падло. Ні в чому.
Найбільше я переймався питанням, навіщо поширюють вигадки. І наступного дня вирішив у всьому розібратися. Грубість нічого не давала. Особливо з Мірей, яка ставала від цього ще свинякуватішою. Вона хотіла вийти заміж. За мене чи за когось іншого. Їй уже обридли фабрики. До шістнадцяти років вона вже встигла побувати на семи у західних передмістях.
«Цьому кінець!» — казала вона. На «Хеппі С'юс», англійській кондитерській фабриці, вона застукала директора, коли того жигав підмайстер. Ох! Чудова фабрика! Протягом шести місяців вона кидала всіх здохлих щурів у великий дзбан з цукерками праліне. В Сент-Уані до неї вчепилася старша майстриня, у туалетах вона давала їй доброго жару. Вони так на пару звідти й вилетіли.
Капіталізм та його закони — Мірей збагнула їх ще тоді, коли не мала місячних. У сиротинці в Марті-сюр-Уаз були нагоди для онанізму, свіже повітря й гарні розмови. Вона добре розвинулась. На щорічному святкуванні Дня федератів вона робила честь своєму притулкові й потрясала портретом Леніна на довгій жердині від Куртін до Пер-Лашез. Поліцаї просто мліли, така вона була кльова! А коли співали «Інтернаціонал», її розкішні ніжки підіймали за собою весь бульвар!
«Коти» навіть не усвідомлювали, що за скарб перед ними, коли бачили її на танцюльках, куди вона вчащала. Як неповнолітня, вона остерігалася «поліції моралі». Наразі вона була під захистом Робера, Жежена й Ґастона. Але над ними вже збиралися хмари. Вона б їх із задоволенням покинула.