— Спочатку, — вела далі Слівінська, — Влодзімєж Ковалевський був нашим основним і єдиним підозрюваним. І нас, і Ковалевського від великих прикрощів урятував його велетенський зріст, понад метр дев’яносто. Балістична експертиза дійшла висновку, що в Червономєйського стріляла особа, набагато нижча, — щонайбільше метр сімдесят. Крім того, в Ковалевського ми не знайшли пістолета.
— У мене також не знайдете. Хіба що скажу сам.
— Знайдемо. Той низький стіл, на якому підбиваєте взуття, має надзвичайно грубу стільницю. Цікаво, що там ще сховано, крім пістолета?
— Ви все знаєте, — здивувався Бунерло-Кунерт.
— Не все і не завжди. У вашій справі я також помилялась, одного разу навіть дуже серйозно. Але про це потім. Факт той, що Ковалевського ми змушені були викреслити зі списку підозрюваних. Ви ремонтуєте наше взуття. Буваючи у вас, я зауважила, що ви лівша, адже так? Молоток тримаєте в лівій, а черевик — у правій руці. Спочатку повз мою увагу пройшов той факт, що Вінцентій Адам’як загинув од рук лівші. На цій помилці я впіймала себе лише три дні тому. Власне тоді ваша особа привернула мою увагу. Я привезла з Вроцлава відбитки пальців Юзефа Бунерла й могла перевірити, чи вони співпадають з відбитками Юзефа Кунерта. Ви ремонтували черевики майора, на яких залишили слід своїх пальців.
— Зрозуміло, — здогадався швець. — Ось чому ви не дали начистити до блиску ті черевики. Вирвали їх у мене з рук, сказавши, що майор і так дуже нервується.
— Звичайно. Адже витираючи черевики ганчіркою, ви б витерли й свої сліди. Я принесла черевики до комендатури, й технік тут же зняв з них відбитки ваших пальців. Ми порівняли їх з тими, вроцлавськими. Абсолютно ідентичні. Але мені було замало й цього. Послала кілька телеграм — до Вронків і до Варшави. Вчора надійшли відповіді. У Вронках пам’ятають в’язня Бунерла. Пригадують, що працював там на взуттєвій фабриці й відзначався великим умінням. Варшава дала відповідь, що тіло потопельника так і не було знайдено. Того року сталася велика повінь, Вісла тоді була дуже глибока. Її течія швидка і бурхлива. Коло замкнулось, але ви так і залишилися у його центрі.
Пані лейтенант трохи стомилась од довгих пояснень. Тоді в розмову несподівано втрутився майор:
— Він припустився ще однієї помилки.
— Якої?
— Інсценувавши самогубство, змушений був підробити свої документи: паспорт і, можливо, свідоцтво про народження. Зробив те саме, що у таких випадках робить кожен на його місці. Адже в результаті незначної підробки оригіналу можна досягти великої зміни. Ім’я він залишив. Залишивши також усі інші дані — дату, місце народження, ім’я батька, матері, її дівоче прізвище. Переробляти все це було б надзвичайно ризиковано. Підробка могла б упасти в вічі першому-ліпшому службовцеві паспортних органів. Крім того, самі фальсифікатори потім часто забувають ці дані. Коли ж залишають усе по-старому, то можливість ризику зводиться до мінімуму. Отже він і обмежився лише зміною прізвища.
Швець знову посміхнувся. Цей чоловік, мабуть, уже змирився зі своєю долею, бо на умовиводи Зайончковського не відповів нічого.
— Прізвище «Бунерло» було порівняно неважко змінити, — зауважив майор. — Досить трішки підчистити обидва пузця в літери «B», щоб змінити її на «K». З шостою літерою — малим «l» — не було жодних клопотів: всого-на-всього трохи загнути знизу — і виходить «t». З кінцевим «o» не потрібно було проробляти ніяких маніпуляцій — ви його зовсім стерли. Отож з легкої руки будівельного техніка, який уміє чудово креслити й виправляти помилки в кресленнях, «Вunеrlo» зробився «Kunert».
Барбара Слівінська вдячно подивилась на майора. Нічого подібного їй і на думку не спадало. Вона взагалі не замислювалась, яким чином швець роздобув нові документи.
— На ваших паперах, — пояснив Зайончковський, — дуже багато печаток. Ви дуже часто міняли місце проживання, пане Кунерт. Це також давній і відомий спосіб затирання слідів. Ризик є під час першої прописки. Пізніше попередні лише підтверджуються наступними. Потім вистачить заявити в міліцію про викрадення гаманця з грошима і паспортом, щоб отримати нові документи, вже без слідів виправлень і підтирання. Так було?
Швець кивнув головою.
— Ось усе й з’ясувалося, — додала лейтенант Слівінська. — Ви затримані за розпорядженням правоохоронних органів. Завтра вас офіційно допитають — після пред’явлення доказів злочину.
— Я хотів би спитати...
— Ви матимете таку можливість під час офіційного допиту.