— А хто-небудь хоче їсти? — запитав Андрій.
Усі мовчи заперечливо похитали головами.
— Принеси нам, Григорію, просто міцного чаю, — попросив Андрій. — Бо це хитання…
— А мені ще лимонного соку з водою, — додала Наталя. — Може, полегшає…
— Так, до плавання в шторм треба звикнути, — погодився Григорій і пішов, а Сашко почав міркувати вголос.
— Може, то серце в неї? — дивився він на товаришів. — Чи інсульт який? Але ж Настя була здоровою людиною… Не розумію.
— Тут лише лікарі можуть щось до пуття сказати, — зітхнув Андрій. — Усе це жахливо…
— Насті вже однаково, — чужим голосом озвалася Оксана. — Я не вірю, що вона раптом отак узяла й померла. Це хтось із екіпажу вбив її.
І Максима також. Тільки його встигли за борт викинути.
— Справді? — тремтячим голосом запитала Наталя й безпорадно подивилася на Сашка з Андрієм, неначе вони могли підтвердити їй слова Оксани. — Але хто? І навіщо? Настя й Максим нічого поганого нікому не зробили…
— Ні, не може бути, — думаючи про щось, сказав Сашко. — Справді, навіщо якомусь матросу їх убивати?
— А капітан? — чомусь запитав Андрій.
— Що — капітан? — не зрозумів Сашко. — Ти його підозрюєш? Але він був з нами, коли Настя… Коли з Настею це трапилося.
— А хто ж тоді? — роздратовано запитала Оксана.
Вона хотіла ще щось сказати, але не встигла: повернувся Григорій, приніс чай, лимонний сік, мінеральну воду. Він вправно лівою рукою наливав чай і змішував у склянці кислий сік із водою для Наталі.
— Будь ласка! — Григорій зробив жест до напоїв. — Капітан каже, що через шторм ми просуваємося не так швидко, як хотілося.
— Ми повертаємося? — не зрозумів Андрій.
— Ні, до Болгарії звідси найближче, — пояснив Григорій. — Капітан вважає, що зволікати не можна. Слід якнайшвидше дістатися до будь-якого порту.
— Ти там проходив повз каюти, — звернулася до Григорія Оксана. — Не чув, як Ігор? Що він…
— Тихо в нього, — запевнив Григорій. — Заснув, мабуть.
— Ану, ходімо всі разом, провідаємо його, — похмуро запропонувала Оксана. — Чогось мені тиша останнім часом геть перестала подобатися…
Усі стривожилися після таких слів Оксани, повідставляли чай, підвелися; Наталя допила розбавлений сік і також встала з усіма. Григорій пішов попереду, а слідом рушили четверо друзів.
Підійшли до каюти Максима, в якій лишився Ігор, і Андрій постукав у двері.
— Ігорю! — покликав друга Андрій. — Як ти? У тебе все гаразд? Озвися!
Але з каюти не долинало жодного звуку. Ігор не відповідав. Усі почали насторожено переглядатися. Сашко не витримав і з усієї сили почав гамселити в двері.
— Ігорю!!! — кричав Сашко. — Відчини! Ігорю!
На шум і крик прийшов виразно втомлений Микола. Його неначе щойно відірвали від нагальної справи.
— Що за шум? — невдоволено запитав він. — Щось сталося? Знову?
— Ігор не відповідає з каюти, — пояснила Оксана.
— Спить? — капітан запитально глянув на Григорія.
— Мабуть, випив, і… — вирішив той.
— Треба відчинити, — тяжко дихаючи, говорила смертельно бліда Наталя. — Виламати двері!
— Ану! — Андрій щосили почав штовхати двері плечем.
— Чи забули? — пильно глянув на Андрія капітан. — Двері відчиняються назовні…
Розгублений Андрій відійшов від дверей.
— Чогось я й справді — не того…
— Спокійно, не нервуйте, — мовив Григорій. — Зараз відчинимо.
Матрос спробував відчинити двері, але ті не піддавалися. Григорій пробував ще і ще, але без жодного результату.
— Зачинено зсередини, — глянув Григорій на капітана. — Намертво. Доведеться взяти інструмент… Щоб відчинити.
— Неси, — стурбовано відповів Микола.
Григорій хутко пішов і так само швидко повернувся. Поки його не було, всі вслухалися: що там, за дверима каюти?
А Григорій за допомогою якоїсь величезної залізяки й хитромудрого пристрою хоч і не одразу, але відчинив двері.
Усі, штовхаючись, буквально увірвалися до каюти. Те, що вони побачили, примусило Оксану істерично закричати. Наталя знепритомніла. Сашко ледь устиг підхопити її. Андрій застогнав, зціпивши зуби. Капітан і матрос мовчали.
На стільці біля ліжка сидів мертвий Ігор із викруткою-заточкою в грудях.
Андрій і Григорій кинулися до нього, але було зрозуміло, що хазяїну яхти вже нічим допомогти не можна.
Сашко виніс Наталю в коридор, де та розплющила очі.
— Сашку, мені дуже погано, — прошепотіла Наталя. — Віднеси мене до нашої каюти…