Капітан і матрос пройшли до каюти. Микола уважно подивився на Наталю, яка прихилилася до подушок. Її очі були широко розплющені, немов скляні, обличчя відсвічувало синюватим відтінком, а з рота повільно текла жовта піна…
— Ви певні, що з Наталею все гаразд? — аж занадто спокійно запитав Сашка Микола.
Сашко повернувся і застиг на місці від несподіванки. Микола зробив крок уперед, а Сашко, немов прийшовши до тями, кинувся до Наталі.
— Ні! Ні!!! — дико закричав Сашко.
Він припав до Наталки, хотів обійняти її, але та тяжко, без ознак життя, повалилася на бік. Сашко, завиваючи, впав на підлогу й закрив обличчя руками.
— Усе, — тихо сказав Григорій. — Мертва.
— Ви в каюті були самі?! — підступив до Сашка Микола. — Відповідайте!
— Так… — ледь чутно відказав Сашко.
Капітан, багатозначно вказавши Григорію на Сашка, уважно оглянув обличчя Наталі.
— Отруєна! — констатував Микола. — Зумисне вбивство, як пише карний кодекс. Олександре, коли їй стало погано?
— Не так давно… — крізь сльози ледь мовив Сашко. — Ми просто випили чаю, а вона — сік, розбавлений водою… Ніхто ж обідати не хотів… Її отруїв Кім! Вона сама сказала: «Кім — убивця!!!»
— Сядьте! — наказав Микола. — Спокійно! Грицю, хто готував напої?
— Кім готував, я подавав, — відповів переляканий Григорій.
— До Кіма! — гукнув капітан.
І троє чоловіків вискочили з каюти.
Вони бігли, не оглядаючись, до камбуза. Коли капітан і матрос увірвалися до корабельної кухні, там наводив лад кок-здоровань.
— Ти, мордо! — заволав Григорій і вхопив величезний ніж. — Отруїв!
Але Кім мовчки, вправно перехопив руку матроса, вивернув її й спокійно відібрав ножа. Григорій застогнав від болю і присів на підлогу.
— Отруєно Наталю, — капітан пильно вдивлявся у вічі кока. — Судячи з усього, тим соком з водою, які ти готував тут. Що скажеш?
— Ви самі знаєте, що всі напої й продукти проходять перевірку спецвідділом Ігоря Олеговича, — суворо відказав кок. — А мені навіщо — дівчину? Га? Ігор мене з того світу витягнув. Навіщо мені?.. Вечір уже. Спробуйте відпочити. Бог дасть, вранці будемо в порту…
— Так, будемо, — зціпив зуби капітан. — Але тільки спробуй ступити хоч крок звідси… Я тобі такий відпочинок улаштую… гірший за всяку в’язницю…
Кім мовчки витирав руки рушником.
— А Олександр де? — раптом озирнувся Микола. — Він же за нами біг?
Немов за командою матрос, капітан і кок помчали назад, до каюти Сашка й Наталі.
Коли всі троє увірвалися до неї, то побачили страшний безлад, якого щойно тут не було. Маленький столик було перевернуто, речі розкидані. Наталя, як і раніше, лежала на дивані… А на підлозі, задушений міцним корабельним канатом, простягся посинілий Сашко.
— Чорт! Чорт!!! — лютуючи, кричав капітан. — Як ми могли його залишити?!
— По-твоєму, його теж я ухойдокав? — запитав Кім у Григорія. — Але… Може, це зробили його друзі? Або Михайло з Віктором?
— Навіщо?! — кричав капітан. — Поясни мені — навіщо?! Віктор стоїть на вахті, Михайла зачинили на сто замків! А друзі… Ну, коли ж у них є час шастати і людей убивати?
— Та час знайдеться, при бажанні, — спокійно мовив Кім. — Тільки справді — яка його друзям користь від цього вбивства? Щось тут не так. Чогось ми не знаємо чи не розуміємо. Я читав в одній книжці, існує такий собі «фактор ікс»…
— А-а-а! — заволав Григорій, виразно не в собі. — Клята «Наяда»! Як я не хотів іти цього разу! Ну просто бачив, відчував! Це проклята кимось посудина! Але тепер я точно знаю, хто вбив усіх! То та клята парочка, Андрій з Оксаною! Всіх порішили вони! До них, бігом!
Яхту несамовито гойдало на хвилях. Судно почало страхітливо рипіти. Загрозливі звуки було чутно навіть крізь завивання вітру й потужні удари хвиль.
Капітан, кок і матрос мчали до каюти, в якій зачинилися Андрій і Оксана, передчуваючи лихе. Микола щосили почав гримати у двері.
— Оксано, Андрію! — кричав він. — Це капітан. У вас усе гаразд? Відповідайте!
— Усе гаразд? — почувся голос Андрія крізь зачинені двері. — Це на твоїй довбаній яхті? Ми живі! І ти нас не дістанеш! Ми не вийдемо!
— Ви бандити! — долинув і голос Оксани. — Ви вбиваєте всіх! Шайка! Але в нас є чим вам по головах надавати!
— Нікому не відчиняйте! — натомість крикнув Микола. — Сидіть і не виходьте! Вдосвіта ми будемо в порту!
— У них там уже точно «дах їде», — зауважив Григорій. — Нічого, поліція розбереться.
— Нам також не завадить усю ніч бути разом, — додав Кім. — Або ж забарикадуватися кожен у своїй каюті.