— Ось що, Григорію, — сказав капітан. — Зміни Віктора на вахті і пришли його сюди. Він буде охороняти двері, щоб ця парочка не вийшла, і щоб до неї ніхто не зайшов. Кіме, а тобі краще за все розміститися разом із Михайлом. Я ж буду з Григорієм. І всі наглядатимемо один за одним. Ходімо, перевіримо, як там Михайло…
— Ну, капітане, — роздратовано і з погрозою мовив Григорій, — якщо з Михайлом що-небудь… Викинемо тебе за борт! Так і знай! Михайло і Вітя мене підтримають. Це ти винен в усьому! Розвів тут на судні…
— Мовчати! — гаркнув капітан. — Виконуй наказ!
— Гришо, не чіпай капітана! — тихо сказав Кім.
— Іди по вахтового! — наказав Микола Григорію. — Бігом!
Григорій, зло озираючись на Кіма й Миколу, подався нагору. А крізь двері каюти знову почувся голос Андрія.
— Що там знову?!
— Нічого! — відповів капітан. — Кажу вам: сидіть і не виходьте! Все зрозуміло?
— Що ж незрозумілого? — озвалася Оксана. — Не діждетеся!
Тут з’явився матрос Віктор.
— Капітане? — запитально глянув він на Миколу.
— Вітю, треба взяти під охорону цю каюту — Андрія й Оксани, — пояснював капітан. — Їх не випускай, хай там паряться до ранку. Не спи, будь обережним. Я на мостику. Кім буде з Михайлом. У разі чого — клич негайно.
— Зрозумів, — кивнув Вітя. — Ви ж мене знаєте — не засну!
— Гаразд, — сказав капітан. — Ми підемо до Михайла. І чому я пістолет на борт не взяв?..
Віктор лишився біля каюти, а Микола й Кім втомлено пішли до Михайла. Нарешті вони дісталися до каюти стюарда. Капітан витяг ключ із кишені.
— Хоч би не зачинився зсередини… — пробурмотів Микола.
— Виламаємо, — відповів здоровань Кім. Попри побоювання, капітан легко відчинив двері. Микола й Кім увійшли до каюти Михайла. Той лежав долілиць на ліжку. Капітан і кок стривожено перезирнулися й кинулися до матроса. Перевернули його догори лицем. Той плямкав губами й похропував.
— Хоч одна людина спить здоровим сном, — з полегшенням мовив капітан і додав, глянувши на Кіма. — Отже, залишайся. Я — до Григорія.
Кім, схрестивши ноги по-східному, сів на підлогу так, щоб Михайло не зміг вийти з каюти, не зачепивши його. А Микола пішов, зачинивши за собою двері.
Уранці наступного дня Микола і Григорій, невиспані, зі щетиною на обличчях, йшли до каюти Андрія і Оксани.
— Здається, — мовив Григорій, — жахи скінчилися. Ще кілька годин, і ми будемо в порту.
— Так, поліція чекає, — втомлено відгукнувся капітан.
— Сидіти ж вам доведеться, — похмуро зауважив Григорій. — Хто на судні за все відповідає?
— Не переймайся щодо мене, — холодно відповів капітан. — На березі в усьому розберемося.
Тут вони зупинилися мов укопані… Григорій лишився так само похмурий, а в капітана від злості перемінилося на обличчі. Біля каюти Андрія й Оксани лежав мертвий матрос Віктор.
У грудях у нього стирчала викрутка, схожа на ту, якою вбили Ігоря.
— Жах триває, капітане, — не змінюючи виразу обличчя зауважив Григорій. — І, здається, крім тебе, вбивства нікому не потрібні!
— Мерзотнику! — капітан втратив контроль над собою і вхопив матроса за горло. — Мені це навіщо?! Друга вбивати?! Його друзів? Мій екіпаж?! Я ж з тобою всю ніч на вахті був!
Григорій з хрипінням вирвався з рук Миколая.
— А хто знає, — видушив матрос із себе, — що ти зі мною був? Може, я заснув, а ти в цей час…
Микола коротко вдарив під дих Григорія, і той упав. На шум прибігли заспані Михайло й Кім. Вони застигли на місті, коли побачили вбитого Віктора і Григорія, який корчився на підлозі.
— Гриша тут якусь єресь несе, — втомлено заявив капітан, — от і довелося…
— Треба до каюти заглянути, — крізь зуби мовив Кім.
Микола, не передбачаючи нічого доброго, спробував відчинити двері каюти Андрія й Оксани. Ті легко піддалися… Всі перезирнулися, чекаючи найстрашнішого. Але… в каюті ні хлопця, ні дівчини не було. Проте ілюмінатор був відчинений.
Григорій, хитаючись, підвівся і також зазирнув до каюти.
— Так я і знав, — прохрипів він. — Утекли, гади! І Вітю вбили…
— Куди вони могли втекти? — заперечив Кім. — В ілюмінатор людина не пролізе… З яхти втекти неможливо, хіба сторч головою в хвилі — і на дно… Зараз ми їх знайдемо…
— Знайдемо, аякже! — розлютився капітан. — А ви що ж, усю ніч не спали, за коридором пильнували? Он, поопухали від сну! Казав — не спати!
— Ми один за одним наглядали, — зі сльозами говорив Михайло, дивлячись на мертвого Віктора. — Щоб ніхто нікуди…