«Хамсін» ішов паралельним курсом із двома кораблями. Прилади і системи піратського корабля показували, що і «Гетьман Виговський», і «Зірка Вірджинії» намагаються знайти супротивника в космічному просторі. Але новітні технології маскування зорельотів робили «Хамсін» майже невидимим для сканерів.
Мерке й Путі контролювали сталість маскувальних і захисних енергетичних полів корабля, Абу пильнував просування у просторі бажаної здобичі — міжнародного зорельота космічної баржі і його захисника, українського військового корабля. А Ягор не міг спокійно всидіти на місці, пориваючись негайно розпочати напад на «Гетьмана Виговського», аби знищити його й відтак заволодіти дорогоцінним неонієм на борту «Зірки Вірджинії».
— Заспокойся, Ягоре, — скривилася Еліс. — Ти чудово знаєш: зарано ще… Військові самі потраплять до пастки. Допоки вони збагнуть, що саме трапилося з членами екіпажу, допоки з’ясують, на якому рівні внесено зміни до їхніх організмів… То буде вже занадто пізно. Для них, звичайно. Тим більше, зовні корекція генетичного коду одного з них не може проявитися. Вони її не помітять, як і сам новоспечений мутант не відчує у собі нічого незвичного. Але він діятиме, як нам треба…
— Така собі бомба уповільненої дії, як казали у стародавні часи, — криво посміхнувся Ягор. — Жаль, що ми не мали більше трансгенетичного матеріалу і енергетичних потужностей для його передачі…
— Ось заволодіємо неонієм, — багатозначно мовила Еліс. — Ти станеш багатієм і купиш собі стільки трансгенів, аби зробити покірними тобі мутантами не лише одного українського офіцера, а й цілі планети людей…
— Так! — у захваті вигукнув Ягор. — Влада — солодка річ…
— А я просто придбаю маленьку затишну планету, — замріялася Еліс. — Але не дешеву, кам’яну, а зі справжніми річками, озерами, рослинами…
— Чи не забагато — одній людині ціла планета? — насторожився Ягор.
— Я сподіваюся, ти зі своїми хлопцями прилітатимеш до мене? — лукаво примружилася Еліс.
— Не сумнівайся, — насупився ватажок піратів. — Мені теж іноді набридає місяцями сидіти в оцій бляшанці або ремонтувати її на невідомих астероїдах, де навіть слідів атмосфери немає…
Їхню розмову перервав Абу, який доволі безцеремонно вдерся до рубки капітана.
— Безпілотний розвідник! — повідомив він. — З українського корабля!
— Чорт забирай! — Ягор був украй невдоволений. — Ти що, не міг повідомити про це по внутрішньому зв’язку?
— Внутрішній зв’язок ще не полагоджено до кінця після ударів з «Гетьмана Виговського», — примирливо сказав Абу. — Мерке й Путі вдалося лише поновити головні параметри діяльності «Хамсіна», дещо замінити, налагодити…
— Добре, добре, — відмахнувся Ягор. — Жаль, що ми втратили свій човник. Зараз би влаштували «морський бій»…
— Він засік нас? — тривожно запитала Еліс.
— Ні, поки що не бачить, — доповів Абу.
— Нам треба виграти час, — похмуро мовив капітан. — Далі буде легше.
— А може, нам цей човник… уколошкати? — запропонував Абу.
— Щоб виказати своє місцезнаходження? — іронічно запитала Еліс. — Іноді треба думати, о великий повелителю Всесвіту!
Абу невдоволено засопів. Еліс мала рацію, а він, на жаль, завжди поспішав діяти, йти напролом…
— Абу, передай наказ нашим диво-воякам, Мерке й Путі, — вишкірив криві зуби Ягор, — нехай роботи займаються маскуванням і захистом корабля. А вони хай слідкують за човником і перехоплюють інформацію, яку той передає на військовий корабель. Тут треба людську голову. А роботи нехай собі займаються поточними справами.
— Розумно! — зауважила Еліс.
Ягор, задоволений похвалою, потягнувся в кріслі, а Абу подався передавати наказ піратам.
Марко Музиченко щойно отримав інформацію від розвідувального човника: той виявив дивний об’єкт неправильної форми в ділянці можливого перебування піратського корабля, він рухався із такою ж швидкістю, як і вантажний та військовий зорельоти. Маркові не знадобилося багато часу, аби збагнути — незрозумілі на вигляд конструкції — то видимі хвостові двигуни «Хамсіна», які не повністю прикривало маскування. Очевидно, поле, яке приховувало корабель піратів, з якоїсь причини не «запинало» його всуціль, і човен з близької відстані зумів «побачити» частину «Хамсіна».
Марко вирішив поки що не починати активних дій, а розповісти про виявлений корабель Коваленкові, Думанському й Гарязі, які прийшли до тями і тепер відпочивали й набували сил в кріслах інтенсивного відновлення організмів. Марко дав наказ роботам спостерігати за піратським зорельотом і бути напоготові, а сам спустився до «відділення відпочинку і здоров’я», як воно офіційно називалося.