Капітан, штурман і комп'ютерник напівлежали у великих медичних фотелях. Марко поцікавився самопочуттям друзів і коротко доповів про обстановку довкола двох зорельотів, про виявлення корабля піратів, який був добре замаскований і очікував на щось…
Курс інтенсивної терапії мав ще тривати кілька годин, після чого, як запевнила всіх Оксана, постараждалі були б повністю «відновлені» (лікарі вже давно уникали слова «одужання») і могли б приступити до роботи.
Після короткої бесіди з пацієнтами Марко зв’язався з кораблем «Зірка Вірджинії» й розповів капітану Дугласу про стан його українських колеґ-охоронців, про те, що пірати нікуди не зникли і слідують паралельним курсом за ними. Джеремі скрушно хитав головою й висловлював надію, що за кілька годин «його друг Севі» буде в капітанській рубці й поганих хлопців «розвіє, мов зоряний пил».
Та поки що Северин не міг перебрати на себе командування кораблем. І Марко відтак ретельно стежив за всім, що відбувається в зорельоті й довкола нього.
— Як там капітан, штурман, програміст? — запитав Музиченко в Зерняк, яка заглянула до нього в рубку. — Просувається відновлення організмів?
— Саме про це я й хотіла поговорити з тобою, — зітхнула Оксана. — Вони вже можуть розпочати роботу. Тіла повністю виправлені, відкориговані. Але…
— Щось не так? — перебив її Марко. — У чому річ?
— А в тому, — захвилювалася Оксана, — що після оновлення й реабілітації деякі структури їхніх клітин уже не такі, як були! У мене ж є генетичні карти кожного з них, розписані всі молекулярні особливості клітин різних тканин їхніх організмів, словом, уся попередня інформація…
— Наскільки глибокі ці зміни? На що вони можуть уплинути? — стривожився Марко.
— Оце і є головним питанням, — зітхнула Оксана. — Поки що ані я, ані роботи-лікарі дати відповідь на нього не можуть.
— Твоя інформація означає єдине, — зауважив Марко. — Ми просто маємо спостерігати за друзями і в разі чого допомогти…
— Мені здається, — мовила Оксана, — ці зміни виникли не просто так. Пірати щось замислили…
— Не слід панікувати, тим більше — передчасно, — заспокоїв її Марко. — Після небезпечного проходу нашого зорельоту повз систему подвійної зірки Зет-Ікс 221 ми вийдемо на прямий шлях до Землі, до нашої бази на Місяці… Не забувай, що подвійна зірка складається з надважкої — «чорної діри», та її супутниці, звичайної зірки, яка вже за якихось півмільйона років впаде в ту багряну безодню, в «діру», розлетиться на атоми в обіймах своєї «чорної сестри».
— Так, головне — проминути подвійну зірку… — замислилася Оксана.
— Я відчуваю, що пірати, — продовжував Марко, — здійснять напад, коли ми із «Зіркою Вірджинії» вже проминемо Зет-Ікс 221.
— Тоді готуйся до проходження зони подвійної зірки, — підвелася Оксана, — а я піду до наших чоловіків. Маю здійснити останню перевірку перед допуском їх до роботи.
Оксана вийшла, а Марко замислився: зміни в організмах людей після енергетично-інформаційної атаки, як він пам’ятав із курсу біомедицини, можуть означати, що хтось із трьох — капітан, штурман чи комп’ютерник — може несвідомо почати підкорятися наказам з піратського корабля через привнесену до тіла програму дій. Мислення, розум, навіть генетичні параметри таких людей, найімовірніше, деформовані… «Кепсько, дуже кепсько, — міркував Музиченко, — а зовсім зле нам буде, коли всі троє чоловіків змінені настільки, що вже поза власною волею стали нашими ворогами. Як бути? Перш за все не виказувати їм моєї тривоги. А далі діятимемо за обставинами».
Глава 5
Зет-Ікс 221
Попри побоювання молодого капітана та бортової медсестри, поведінка постраждалих не викликала жодної підозри: їхні дії були цілком розумними, виправданими і раціональними. Марко зрозумів, що вони з Оксаною, мабуть, перебільшували небезпеку, на яку наразилися ці троє членів екіпажу.
Незабаром «Гетьман Виговський» мав пройти на критичній відстані від «чорної діри» з надпотужним гравітаційним полем, утрапивши в яке, жоден об’єкт у космосі, астероїд, чи навіть планета, не зміг би вирватися, неминуче зникнувши у «багряній безодні», як називав Марко небезпечний район. Існування «чорної діри» підтверджувала друга, парна зірка системи Зет-Ікс 221, на яку також чекала загибель у полі тяжіння безодні. Навіть світло не могло вирватися з «чорної діри» через тяжіння її фантастичної, неймовірно великої маси, сконцентрованої в надмалому обсязі.