— На екскурсію! — зраділа Оксана.
— А джакузі на яхті є? — заінтриговано спитала Наталя.
— Усе є! Відходимо! — помітно повеселішав Микола. — Прошу за мною, на огляд визначних місць нашого чудового дому!
Уся громада дружно посунула за капітаном.
У коридорі вони зустріли матроса, який поспішно йшов їм назустріч.
— Григорію, — звернувся до матроса капітан, — передай наказ підняти якір, відійти від стінки.
— Слухаюсь відійти, капітане! — чітко й серйозно мовив Григорій.
Матрос зустрівся поглядом із Максимом і швидко опустив очі. Григорій не барився, він бігом подався на верхню палубу, а капітан з гостями пішли далі, оглядаючи приміщення і каюти.
— Каюта Максима, — показав Микола, звіряючись із папірцем. — Далі каюта Оксани й Андрія. Наступна — Олександра й Наталі. Враховані всі побажання хазяїна і гостей.
— Прошу зауважити, що всі каюти з видом на море! — іронічно відмітив Ігор, а тоді серйозно додав: — Усі ваші помешкання обладнані туалетами і ванними кімнатами. Джакузі є в кожній каюті.
— Так… — аж свиснув від здивування Максим. — Нічогенький собі човник…
— А ось тут, — продовжував екскурсійну розповідь капітан, — так би мовити, спільний гальюн… Перепрошую, вбиральня! А ця велика кімната — для куріння. Вона ж — бібліотека. Далі — кінотеатр. А це просторий дзеркальний зал для трапези господарів та почесних гостей «Наяди»…
— А капітан і матроси хіба не їдять? — піджартовуючи, примружилася Наталя.
— Команда розмістилася палубою нижче, — мовила Настя з виглядом знавця.
— Так точно, — напівжартома зауважив Микола. — Але зазвичай капітана, принаймні двічі — на початку і наприкінці плавання, — запрошують пообідати разом із гостями. То велика честь.
— О, такого чоловіка! Звичайно! — загравала Оксана. — Вас уже запрошено!
— Пані запрошують! — додала Наталя.
— Не можу відмовити! — усміхнувся Микола.
— По-моєму, я починаю ревнувати! — жартома мовив Сашко.
— І я також! — додав Андрій.
— Ревнує той, хто не певен у власних силах, — серйозно сказав Ігор.
— А, пусте, друже, — покрутив головою Андрій. — Ми ж з тобою упевнені…
Раптом із-за наступних дверей почувся якийсь гуркіт, удари. Всі прислухалися, не розуміючи, що відбувається.
— А там, — немов відповідаючи на запитання гостей, пояснив Микола, — святая святих судна…
— Яке-небудь машинне відділення? — здогадався Максим.
— Не зовсім, — примружився Микола. — То дуже важлива частина: камбуз. Тобто місце приготування їжі, хто не знає…
— Ну, капітане, — хмикнув Сашко, — не такі вже ми й неуки. А хто наш кок, чарівник каструль і пателень?
Микола мовчки відчинив двері камбуза. В чималенькому приміщенні кухні всі побачили високі холодильні камери, численні каструлі, сковорідки, грізні ножі всіх розмірів на стінах… Але головне і найбільш вражаюче видовище в цьому пейзажі полягало в тому, що посеред камбуза стояв величезний, грізного вигляду кореєць зі страшним рубцем на обличчі. Він відбивав кухарським молотком шматки кривавого м’яса… Всім чомусь стало лячно. Дівчата здригнулися і навіть подалися назад, а кореєць, мовчки глянувши на всіх, обернувся до столу біля плити і продовжив роботу.
— Це наша місцева знаменитість, моя гордість — Кім! — урочисто сказав Ігор. — Приготування страв усіх кухонь світу йому під силу!
— Як бачите, народження вечері в розпалі, — додав Микола. — Не заважатимемо професіоналам.
Капітан зачинив двері камбуза. Тимчасом дівчата охкали і перешіптувалися, а приголомшений Максим тільки чухав потилицю.
— Ох, і веселий хлопець, — похитав головою Сашко. — Що тут скажеш…
— Де ти його роздобув? — звернувся Андрій до Ігоря.
— Він чудовий кухар, ось побачите, — пояснив Ігор. — А де роздобув… Не дозволив одному «тигрові» до кінця зіпсувати Кімові обличчя…
— Отже, Кім — «тигролов», як і ти? — пильно подивився у вічі Ігореві Максим.
— Саме так, — криво посміхнувся Ігор. — Ми полюємо на мисливців. І обидва полюбляємо біфштекси з кров’ю…
Яхта «Наяда» впевнено йшла вперед, легко розсуваючи морську гладінь. Берег уже давно лишився позаду. Тільки свіжий вітерець бавився з друзями, котрі розташувалися на верхній палубі біля невеликого басейну. Хтось споглядав надвечірнє небо, на якому вже з’явилися перші зорі, хтось удивлявся в обрій, немов чекаючи появи чогось незвичайного в останніх променях призахідного сонця, а дехто просто, прикривши очі, услухався в плескіт хвиль за бортом яхти.