— Визнаю, всі твої докази визнаю, — кричав Бруко. — Проте яким вони боком стосуються нас? Отже, тварини тікають всі разом, і як це стосується війни?
— Вони не просто біжать разом, — сказав йому Джейсон. — Вони спільно працюють проти будь-якого стихійного лиха, яке загрожує їм усім. Я впевнений колись екологи захоплюватимуться складними пристосуваннями, що тут відбуваються коли насувається хуртовина, повінь, пожежа чи инші лиха. Хоча зараз нас дійсно обходить лиш одна реакція. Та що спрямована проти містян. Невже ви й досі не збагнули — вас вважають ще одним стихійним лихом!
— Ми ніколи не дізнаємося напевне, як це сталося, хоча у щоденнику знайденому мною є ключ, що датується першими днями перебування людей на цій планеті. Там зазначено, що здається лісова пожежа, пригнала до поселенців нові види. Це зовсім не були нові види, всього лиш старі з новими підходами. Невже ви не можете уявити, як ті захищені надто цивілізовані поселенці діяли зіткнувшись з лісовою пожежею? Звичайно ж вони були в паніці. Якщо поселенці були на шляху полум’я, тварини мабуть кинулися прямо через їхній табір. Їх реакцією, безсумнівно було, пристрелити істот наскочників.
— Коли вони це зробили, то їх було віднесено до переліку стихійних лих. Лиха бувають різні. Двоногих з рушницями легко можна зарахувати до цієї категорії. Пирійські тварини напали, їх перестріляли і почалась війна. Ті, що вижили продовжували наступати і повідомили всі решта форми життя про війну. Радіоактивність планети мабуть спричиняє багато мутацій — і сприятлива мутація, мутація виживання тепер стала смертельною для людини. Ризикну припустити, що телепатія спонукає мутації, деякі зі смертоносніших видів мають надто односторонні пристосування щоб виникнути за ці короткі триста років.
— Поселенці, звісно ж відбивалися підтримуючи незмінним свій статус стихійного лиха. Протягом століть вони вдосконалили свої методи вбивства, не зробивши як ви знаєте ані найменшого добра. Ви містяни, їхні нащадки і спадкоємці цього ненависного спадку. Ви боретеся і поволі зазнаєте поразки. Як ви можете перемогти біологічні резерви планети, що можуть щораз відтворюватись для відбиття довільного нового наступу?
* * * * *
По словах Джейсона запала мовчанка. Керк і Мета стояли зблідлими поступово усвідомлюючи відкрите їм. Бруко бурмотів і перераховував факти на пальцях у пошуку слабких місць логічної послідовності. Четвертий пирійський містянин, Скоп, пропустив повз вуха всі ці дурні слова, яких він не міг чи не хотів зрозуміти, і миттю вбив би Джейсона, якби був хоч найменший шанс на успіх.
Рез порушив мовчанку. Його швидкий розум розібрався в чинниках і впорядкував їх. "Тут одна хибна річ," — сказав він. — "Щодо нас? Ми живемо на поверхні Пиру без обводів і зброї. Чому ж нас не атакують? Ми ж люди, походимо від тих самих людей, що й лахмітники."
— На вас і справді не нападають, — сказав йому Джейсон, — тому що ви не ототожнюєтесь зі стихійним лихом. Тварини можуть жити на схилах згаслого вулкану, боротись і вмирати від природної конкуренції. Проте вони разом тікають від виверження вулкану. Оте виверження і робить гору стихійним лихом. У випадку з людьми їхні думки визначають їх як форму життя чи стихійне лихо. Гора чи вулкан. У місті кожен випромінює недовіру і смерть. Вони насолоджуються вбивством, думками про вбивство і планами вбивства. Це також природний відбір, розумієш. Такі риси виживання працюють найкраще в місті. За межами міста люди думають йнакше. Якщо вони в небезпеці, вони борються, як і будь-які инші істоти. В умовах більш загальних загроз виживанню вони повністю підкоряються правилам загального виживання, які містянами порушуються.
— Як це починалося, маю на увазі цей поділ на дві групи? — запитав Рез.
— Мабуть ми ніколи не дізнаємось, — сказав Джейсон. — Я думаю, що ваші люди мали б бути спочатку фермерами чи чутливими до телепатії, яких відділило від инших якесь стихійне лихо. Вони, мабуть, діяли правильно за пирійськими стандартами і вижили. Це могло призвести до розбіжностей з містянами, які у вбивстві вбачали відповідь. Очевидно, з якихось причин, дві окремі громади були створені на ранніх етапах і незабаром розділились здійснюючи лише обмежену кількість бартеру, що було взаємокорисним.
— Досі не можу в це повірити, — пробурмотів Керк. — На вигляд жахлива істина, на кожному кроці, однак мені досі важко з нею погодитись. Має бути инше пояснення.
Джейсон повільно похитав головою. "Жодного. Це єдине правдоподібне. Ми ж відкинули решту, пам'ятаєш? Не можу звинувачувати тебе в небажанні повірити, це ж повна протилежність тому, що ти досі вважав правдою. Це як змінити природний закон. Ніби я навів тобі доказ, що гравітації насправді не існує, що це зовсім инша сила і відрізняється від наших незмінних знань про неї, і її можна змінити якщо зрозуміти як. Ти б хотів більше доказів, ніж слів. Можливо хотів би побачити як хтось ходить в повітрі."