Чоловіки махають, підганяючи нас, ми починаємо підйом на протилежний берег.
Аня смикає мене за руку.
— Міло, я не можу більше йти, — шепоче вона.
— Мусиш.
— У мене нога кривавить.
Я дивлюся на її збиті пальці, на кров, що виступила на ніжній шкірі, й гукаю до чоловіків:
— Моя подруга ногу поранила!
Озивається водій:
— Мені начхати. Не зупиняйтеся.
— Ми не можемо, її треба перев’язати.
— Або ви йдете далі, або ми кидаємо вас двох тут.
— Хоч дайте їй перевзутися!
Чоловік розвертається. Змінився вмить. У нього таке обличчя, що Аня відсахується. Інші дівчата завмирають, вирячивши очі, збиваються докупи, мов перелякані вівці, поки він іде до мене.
Удар такий швидкий, що я не встигаю зреагувати. Падаю на коліна, на кілька секунд усе навколо стає темним. Анині крики здаються такими далекими. Тоді приходить пульсуючий біль у щелепі. Відчуваю смак крові. Бачу, як вона яскраво скрапує на каміння.
— Вставай. Ну, вставай! І так уже час змарнували.
Хитаючись, підводжуся на ноги. Очі Ані сповнені жаху.
— Міло, будь чемна! — шепоче вона. — Мусимо робити те, що вони кажуть! Ноги вже не болять, чесно. Я можу йти.
— Тепер зрозуміла? — питає в мене чоловік. Тоді розвертається й люто зиркає на інших дівчат. — Бачите, що може статися, якщо мене розізлити? Якщо огризатися? Тепер ходіть!
Дівчата різко починають дертися вперед гирлом річки. Аня хапає мене за руку, тягне за собою. Я надто ошелешена, щоб опиратися, тож шкутильгаю за нею, ковтаючи кров, ледве бачу перед собою дорогу.
Іти лишилося недовго. Ми видираємося на інший берег, проходимо через лісопосадку — і от раптом уже стоїмо на неасфальтованій дорозі.
На нас чекають два фургони.
— Вишикуйтеся, — командує наш водій. — Ну, хутко. Вони хочуть на вас подивитися.
Ми спантеличені, однак шикуємося — сім утомлених дівчат, в яких болять ноги, а одяг весь у пилюці.
Із фургонів виходять четверо чоловіків, вітаються з водієм англійською. Американці. Уздовж нашого ряду повільно проходить кремезний чолов’яга, оглядає нас. На голові в нього бейсболка, і він схожий на попеченого сонцем фермера, який інспектує своїх корів. Зупиняється переді мною, супиться:
— А з цією що сталося?
— Огризалася, — відповідає водій. — Це лише синець.
— Однаково вона надто кощава. Кому така потрібна?
Він знає, що я розумію англійську? Його це взагалі обходить? Думаю: може, я й кощава, а в тебе пика свиняча.
Чолов’яга нарешті переводить погляд на інших дівчат.
— Гаразд, — каже й розпливається в хижій посмішці. — Побачимо, що вони мають.
Водій дивиться на нас.
— Знімайте одяг, — наказує він російською.
Ми шоковано витріщаємося на нього. До цієї миті я трималася за крихітну надію на те, що жінка в Мінську казала правду, що вона домовилася про роботу в Америці для нас. Що Аня доглядатиме трьох маленьких дівчаток, а я продаватиму сукні у весільному салоні. Навіть коли водій забрав наші паспорти, навіть поки ми шкандибали цією дорогою, я думала: усе ще може бути добре. Це ще може бути правда.
Жодна з нас не ворушиться. Нам досі не віриться в те, що він наказав.
— Ви мене чули? — питає водій. — Що, усі хочете бути схожі на неї?
Він тицяє на моє набрякле обличчя, яке досі гуде від удару.
— Бігом.
Одна з дівчат хитає головою і плаче. Це викликає в нього лють. Від ляпаса її голова наче відлітає набік, вона мало не падає. Водій смикає її за руку, хапає блузку й розриває її. Дівчина кричить, намагається його відштовхнути. Другий удар кидає її на землю. Відтак підходить водій і дає їй добрячого копняка під ребра.
— Ну що, — розвертається він до нас, — хто хоче бути наступною?
Одна з дівчат починає метушливо розстібати ґудзики. Ми всі слухаємося, знімаємо сорочки, розстібаємо спідниці й штани. Навіть Аня, маленька сором’язлива Аня, слухняно стягує свій топ.
— Усе, — наказує водій. — Усе знімайте. Чого копаєтеся, сучки? Скоро навчитеся робити це швидко.
Він підходить до дівчини, яка стоїть, закривши груди схрещеними руками. Білизну вона не зняла. Чоловік береться за пояс трусів, і дівчина здригається, коли він різко опускає їх.
Чотири американці оточують нас, немов вовки, їхні погляди жадібно блукають нашими тілами. Аню так трусить, що я чую, як цокотять її зуби.
— Проведу цій тест-драйв.
Одна з дівчат схлипує, коли її висмикують з ряду. Чоловік навіть не завдає собі клопоту щось приховати — кладе дівчину обличчям на капот, розстібає свої штани й встромляється в неї. Вона скрикує.