— Перепрошую, — втрутилася Мора.
Гейдер розвернувся до неї, блакитні очі іскрили роздратуванням.
— Так? — гавкнув він.
— Капітане Гейдер, мені можна піти? Я більше нічого не можу вам розповісти.
— Поки що ні.
— Це надовго?
— Мусите зачекати, поки вас не опитає наш спеціаліст зі звільнення заручників. Він хотів, щоб ми затримали всіх свідків.
— Я радо з ним поговорю, але мені немає сенсу тут сидіти. Мій офіс — через дорогу, ви знаєте, де мене шукати.
— Це недостатньо близько, докторко Айлс. Маємо вас ізолювати.
Гейдер знову зосередився на моніторі, її протести його не обходили.
— Усе розвивається дуже швидко, ми не можемо марнувати час на відстеження свідків, які кудись порозбігалися.
— Я не розбігатимусь. І я ж не єдиний свідок. Нею опікувалися медсестри.
— Вони також ізольовані. Ми говоримо з вами всіма.
— В її палаті ще був лікар. Це сталося за його присутності.
— Капітане Гейдер? — гукнув його Емертон, відвернувшись від радіо. — Перші чотири поверхи евакуйовано. Хворих у критичному стані з горішніх поверхів вивезти не можуть, але всіх, кого могли, ми з будівлі вивели.
— Периметри?
— Внутрішній встановлено. У вестибюлі зведено барикади. Чекаємо на підкріплення для посилення зовнішнього периметра.
Телевізор над головою Гейдера був налаштований на місцевий бостонський канал, звук вимкнений. Передавали живу трансляцію з на диво знайомою картинкою. «Це Олбані-стріт, — подумала Мора. — А це — трейлер, де мене саме в цю мить тримають наче полонянку». Поки Бостон дивився, як на телеекранах розгортається драма, вона опинилася в полоні в центрі кризи.
Несподіване розхитування трейлера змусило її розвернутися до дверей, і вона побачила, як до них заходить чоловік. Ще один коп, на стегні — кобура зі зброєю, але він був нижчий і не такий імпозантний, як Гейдер. Негусті пасма русявого волосся приклеїло потом до яскраво-червоної шкіри голови.
— Господи, у вас тут іще спекотніше, — сказав чоловік. — Кондиціонер не працює?
— Працює, — сказав Емертон. — Але гріш йому ціна. Не мали часу відремонтувати, з електронікою якась чортівня.
— Не кажучи вже про людей, — завважив чоловік і зупинив погляд на Морі. Простягнув їй руку. — Ви докторка Айлс, так? Я лейтенант Лерой Стіллмен. Мене викликали, щоб я спробував розрядити ситуацію. Подивимося, чи можна впоратися без жертв.
— Ви спеціаліст зі звільнення заручників.
Він скромно стенув плечима.
— Так мене називають.
Вони потисли одне одному руки. Можливо, через його скромну зовнішність — винувате обличчя, лисувата голова — їй стало спокійно. На відміну від Гейдера, який, здавалося, працював на чистому тестостероні, цей чоловік дивився на неї з тихою й терплячою усмішкою. Наче мав на розмову з нею скільки завгодно часу. Він зиркнув на Гейдера:
— Ваш трейлер просто нестерпний. Не треба змушувати її сидіти тут.
— Ви просили затримати свідків.
— Але ж не смажити їх живцем. — Він відчинив двері. — Де завгодно буде зручніше, ніж тут.
Вони вийшли, Мора глибоко вдихнула, рада вибратися з цієї задушливої коробки. Принаймні тут був вітерець. Поки вона сиділа в трейлері, Олбані-стріт перетворилася на море поліцейських автомобілів. Під’їзд до бюро судово-медичної експертизи через дорогу був увесь заставлений, і вона не знала, як зможе виїхати зі стоянки. На відстані, за барикадами поліції, побачила супутникові тарілки над фургонами новинарів, схожі на квіти на довгих стеблах. Їй стало цікаво, чи телевізійникам усередині так само спекотно й нестерпно, як їй було у трейлері штабу. Вона сподівалася на це.
— Дякую, що зачекали, — мовив Стіллмен.
— Не те щоб я мала вибір.
— Знаю, це незручно, але ми мусимо триматися за свідків, аж поки не зможемо всіх опитати. Ситуація наразі зафіксована, тож мені потрібна інформація. Ми не знаємо її мотивів. Не знаємо, скільки там із нею людей. Я мушу зрозуміти, з ким ми маємо справу, щоб обрати правильний підхід, коли вона з нами заговорить.
— Ще не говорила?
— Ні. Ми ізолювали три телефонні лінії в крилі, в якому вона забарикадувалася, тож контролюємо всі її вихідні дзвінки. Намагалися телефонувати кілька разів, але вона кладе слухавку. Зрештою вона захоче спілкування, це майже завжди так буває.
— Схоже, ви вважаєте її такою ж, як усі ті, хто бере заручників.
— Люди, які йдуть на це, справді схильні поводитися схожим чином.
— І скільки серед них жінок?
— Мушу визнати, це незвично.
— Ви колись мали справу з жінкою, яка бере заручників?