Ось як він формулює висновок до цього міркування:
«З цього ми можемо виснувати, що пристрасть сміху є раптовим почуттям марнославства, що виникає в нас під впливом несподіваного уявлення про якісь наші особисті переваги й порівняння їх зі слабкостями, які ми помічаємо в цей момент в інших людях або які були притаманні нам раніше».
• Також він зауважує явну агресивність сміху й насмішки, що пов’язана з почуттям тріумфу, а також справедливі реакції гніву людей, над якими глузують, тим самим дошкуляючи й ранячи їх.
«…Люди почуваються жорстоко ображеними, коли їх висміюють, тобто над ними торжествують. Сміх не ображає тоді, коли стосується нісенітниць і недоліків, абстрагованих від осіб, і коли все товариство може до нього долучитися».
• Зрештою, як бачимо в цілому, Гоббс, подібно до Декарта і Спінози, висловлює доволі негативне судження морального характеру з приводу глузування і насмішки, які маскують самовладдя та нарцисичний тріумф сміхуна, поєднаний з агресивним ставленням до смішного предмета.
5. XVIII століття разом із Вольтером і Кантом
A. Вольтер (у статті до свого «Філософського словника») ідентифікує сміх із «веселою» радістю і фактично, як більшість авторів, лице-вокальним вираженням цієї приємної емоції. Він відкидає будь-яку агресивність і нарцисичний тріумф, які лежать в основі мотивів того чи того сміхуна, і пристає до позитивної, часткової концепції гуманістів Відродження.
«Людина — єдина тварина, що плаче і сміється. А що ми плачемо тільки від того, що нас засмучує, то сміємося тільки над тим, що нас звеселяє. Резонери стверджували, що цей сміх народжується з гордощів, коли хтось уважає себе вищим за того, над ким сміється... Але у цю мить сміхун відчуває веселу радість, не маючи іншого почування».
Б. Кант[16]. — Цього мислителя традиційно відносять до представників інтелектуалістських теорій (теорія контрасту), але уважне прочитання його тексту про жартівливе і смішне (у «Критиці здатності судження») вочевидь виявляє значно багатшу й складнішу рефлексію.
Справді, Кант прокладає асоціативний ланцюжок між такими термінами: гра ідей або жарт / динамогенія тілесного життя / сміх / почуття здоров’я або тілесний комфорт і задоволення (відчуття або психосенсорний стан).
Жарт, аспект смішного і гра уявлень розуму, є джерелом задоволення, пожвавлюючи тілесну динамогенію або підсилюючи почуття здоров’я, головним вираженням чого стає вибух сміху. Тоді він спричиняє досвід задоволення як на рівні психіки, так і на рівні тіла.
Але як ця гра уявлень розуму впливає на тілесне життя? Вона передбачає гармонію і синергію між розумом і тілом. Тілесна гра «імітує» (на рівні вісцеромоторних рефлексів) гру розуму.
Однак ця гра ідей, якою є жарт, полягає в раптовій зміні уявлень розуму, що пов’язується зі сприйняттям чогось абсурдного і несподіваного.
Розум очікував чогось особливого з психічним напруженням, а йому зненацька дають щось інше, якусь недоладність, безглуздя, не справдивши очікувань. За напругою йде раптова розрядка. Це почуття відбивається на тілі.
«У жарті, — пише Кант, — гра розпочинається з думок, які в своїй сукупності, прагнучи знайти для себе чуттєвий вияв, залучають до дії також і тіло; а що участь розсудку, який не знайшов у цьому зображенні того, чого очікував, раптово слабне, то дія цього послаблення відчувається в тілі через вібрацію органів, яка сприяє відновленню їхньої рівноваги й добре діє на здоров’я… У всьому, що викликає жвавий і нестримний сміх, має міститися дещо безглузде (в чому, як наслідок, розсудок як такий не може знайти ніякого задоволення). Сміх — це афект, що виникає внаслідок раптового перетворення напруженого чекання на ніщо».
Зрештою, дотримуючись гуманістичної концепції сміху, Кант приписує йому терапевтичну й оздоровчу цінність.
6. XIX століття: Шопенгауер, Спенсер, Бен
A. Шопенгауер[17]. — Інший представник інтелектуалістських теорій, Артур Шопенгауер уважає, що сміх, як і розум, належачи суто людині, є тим приємним станом, який ніколи не був розтлумачений як слід. Отож він пропонує теорію, яку вважає абсолютною й беззаперечною: йдеться про теорію невідповідності.
Смішне або сміхотворне полягає в нестачі відповідності, в суперечності, неузгодженні, недоладності, яку раптом помічають, між поняттям і реальними предметами, які поняття мало на увазі, між інтуїтивними й абстрактними уявленнями.