Теорія контрасту й невідповідності підкреслює когнітивний вимір сміху та один з його механізмів.
Концепція розрядки говорить про «психофізіологічний» процес сміху.
Нарешті, теорія сміху в Берґсона, як і в авторів античності (Платона, Аристотеля, Цицерона, Квінтиліана), надає йому соціального виміру, локалізуючи сміх у його природному середовищі, тобто соціальному та культурному житті. Сміх має множинні функції, серед яких функція здійснювати символічне покарання девіантних і незграбних форм, тим самим беручи участь у «соціальному контролі».
Власне, усі ці теорії ані суперечать одна одній, ані розходяться, а чудово доповнюються, прагнуть висвітлити один з численних аспектів сміху, виражаючи його красномовну складність і магічність.
Замість висновку до цієї філософської мандрівки пропоную поміркувати над фрагментом із Книги Буття:
Кн. Буття, Розділ 17:
15. І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім’я їй: Сарра.
16. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї.
17. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?
18. А до Бога сказав Авраам: Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!
19. Бог же сказав: Але Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім’я йому Ісак. І Свого заповіту з ним Я складу, щоб був вічний заповіт для нащадків його по нім.
20. А щодо Ізмаїла, Я послухав тебе: Ось Я поблагословлю його, і вчиню його плідним, і дуже-дуже розмножу його. Він породить дванадцять князів, і великим народом учиню Я його.
21. А Свого заповіту Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року.
22. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама.
Розділ 18:
11. Авраам же та Сарра старі були, віку похилого. У Сарри перестало бувати звичайне жіноче.
12. І засміялася Сарра в нутрі своїм, говорячи: Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені? Таж пан мій старий!
13. І сказав Господь до Авраама: Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?
14. Чи для Господа є річ занадто трудна? На означений час Я вернуся до тебе за рік цього самого часу, Сарра ж тоді матиме сина.
15. А Сарра відріклася, говорячи: Не сміялася я, бо боялась. Але Він відказав: Ні, таки сміялася ти!
Розділ 21:
1. А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.
2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.
3. І назвав Авраам ім’я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.
4. І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.
5. А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.
6. І промовила Сарра: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене.
7. І промовила: Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його.
Другий розділ. Етологічні аспекти
«Сміх, — стверджує Чарльз Дарвін, — виникає як первісне вираження радісних емоцій або, власне кажучи, щастя»[22].
Як і Дарвін, психологи та етологи погоджуються віднести сміх до категорії емоційних виразів обличчя, де сміх «зображає» радість, при цьому інші базові емоції, що традиційно вирізняються після Вудворта і Шлосберґа[23], це печаль, страх, відраза, здивування.
Більшість авторів доводять, що сміх, як і всі емоційні вирази обличчя, є універсальним і вочевидь залежить від «генетично визначеної центральної моторної програми» (інстинктивна поведінка або філогенетична адаптація, за Айбль-Айбесфельдтом[24]), що була розроблена впродовж еволюції видів (філогенез).
Ось що каже американський психолог Пол Екман[25], знаний спеціаліст виражень емоцій:
«Якщо ми визнаємо, що на рівні центральної нервової системи існує програма, яка встановлює зв’язок між конкретними емоціями й відповідними м’язовими рухами обличчя, то ми можемо зрозуміти, що умови виникнення емоцій, тобто події, які активізують програму, великою мірою визначаються мінливими культурними й соціальними досвідами навчання, а м’язові рухи, пов’язані з певною емоцією, керуються програмою доти, доки правила вираження не утворюють інтерференції і не стають універсальними».
22
Ch. Darwin,