Крикливі чін-гі, увагу яких привернула ця несподівана, загальна тривога, позлазили на найнижчі гілки дерев і, посхилявши донизу свої тупоносі мордочки, запитливо витріщили очі. Чунг і пома теж злізли трохи нижче. Вони бачили, як велетенський мут продирався крізь чагарі, як махав головою, задирав догори свій жахливий ріг, вирячивши налиті кров’ю очі. Кровожерний грі витяг з куща своє темно-сиве, в’юнке тіло, ошелешено глянув на нього і зник у хащах. Чорні щетинясті гру-гру вишкірили гострі, загнуті догори ікла і спинилися, прислухаючись до дедалі наростаючого шуму. Потім, ніби по команді, тривожно захрюкали. Один ри-мі присів на хвіст, підняв угору морду й протяжно завив. До нього приєдналися інші ри-мі і, теж посідавши, завили. Усі тварини очманіло бігли у різні боки, зупинялись на мить, прислухались до чогось і потім хутко зникали. Здавалося, їх гнав якийсь спільний, страшний ворог, і вони всі тікали в напрямі до широкої ріки.
Ця несподівана тривога передалася знизу й на дерева. Хвостаті чін-гі почали тремтіти й скавчати. Неспокій охопив і чунгів. Пома вся наїжачилась, притиснула маленького чунга до грудей, обнявши його передніми кінцівками, й погрозливо та глухо заричала. Насторожився й чунг. Шерсть над очима і на тім’ї у них настовбурчилась. Тепер вони здавалися ще потворнішими й страшнішими.
А маленьких темно-сивих звіряток унизу ставало дедалі більше. Скоро вони почали сунути суцільною лавою і вкрили всю землю.
Над лісом з’явилась ціла хмара крі-рі. Вони швидко пролітали поміж вітами і, глухо каркаючи, падали на темно-сиві плями. Мов з-під землі, виринули хе-ні та гру-су і з нечуваною люттю накинулись на звіряток. Хижаки впивалися в пухнасті тільця кігтями та дзьобами, ковтали їх живцем, роздирали на шматки й оббризкували їх кров ю кору дерев і землю. Лискучий тсі-тсі вправними, різкими рухами шиї та плескатої голови хапав їх по кілька одразу й жадібно ковтав. Зажерливий клуп розправив своє кулясте тіло, роззявив пащу і, не встигаючи проковтнути спійманих звіряток, хапав інших. То було несподіване й не бачене досі ласування звірів, що живилися м’ясом. Кожен намагався проковтнути якомога більше темно-сивих звіряток.
Але на місце загиблих прибували все нові й нові. Темно-сиві плями безупинно збільшувались, росли, зливалися одна з одною, утворюючи ще більші. Тваринам, що пожирали їх з такою жадібністю, самим уже загрожувала смертельна небезпека. Вже зник під тілами звіряток кулястий клуп. Незабаром вони оточили з усіх боків тсі-тсі; на нього кидалися все нові й нові хвилі. Плазун затрясся в лютих корчах. На деревах заворушилося безліч малих і великих тсі-тсі. Вони обвивали гілля дерев, наче живі лискучі гірлянди. Згодом повтікали гру-су та хе-ні. Промчав запізнілий ланч із задраним хвостом, заглушаючи все навкруги хриплим і зляканим ревом. І от перед цією нестримною хвилею темно-сивих пухнастих звіряток, що заливала ліс, панічно тікали, охоплені нечуваним жахом, великі й малі звірі.
То були ми-ші, які йшли невідомо звідки й поїдали все, що траплялось їм на шляху.
Сила грау була казковою. Але хо-хо був набагато сильніший за нього, бо міг одним ударом свого довжелезного носа переламати хребет будь-якому звірові. Проте зараз хо-хо першими втікали від ми-ші, від цих маленьких, слабких звіряток, бо ми-ші скупчувались коло їх товстих, незграбних ніг, відгризали їм пальці, і хо-хо не могли від них захиститися. Добродушним велетням не лишалось нічого іншого, як тікати. Таким чином, найслабіші істоти запановували над наймогутнішими.
Ревіння й тупіт звірів, що втікали, затихли, але натомість здійнявся новий, суцільний шурхіт, який заполонив увесь ліс: незліченна маса ми-ші, які весь час прибували й прибували, з’їдала все, що тільки могла — кору, листя, траву, коріння… Здавалося, що десь поблизу шумить величезний водоспад або кипить гігантських розмірів казан. Чунги дивилися й слухали, не можучи уявити собі, що буде далі.
Тимчасом ми-ші почали копошитися вже й на деревах. Стовбури й гілля набули темно-сивого кольору. Повислі, мов гірлянди на вітах, тсі-тсі почали падати вниз, зникаючи в темно-сивих хвилях, які одразу ж немов закипали над ними. І це кипіння було ознакою того, що з тсі-тсі, які падали з дерев, ставалося щось жахливе.
Охоплені невимовним жахом, хвостаті чін-гі несамовито закричали. Заревли й чунги. Інстинкт підказував їм, що над лісом нависла страшна загроза, що вона може знищити і ліс, і все живе в ньому. І вони вступили в боротьбу з цією спільною для всіх небезпекою.