Дивним і неймовірним здалося це і Голобедрому, і всім іншим чунгам. І від того їх охоплювали такі особливі почуття, і радість, і жаль, і подив, — що в горлі у кожного з них тіснилися різноманітні звуки, не маючи змоги вирватись на волю. Бо якщо досі вони допомагали одне одному інстинктивно, то тепер спільна допомога Молодій помі, яку підказав їм Сміливий, була не тільки усвідомленою, а й розумно обґрунтованою. Так, це була вже свідома взаємодопомога, і усвідомлення цього робило чунгів щасливими і якимись кращими.
ЩО ЦЕ? ЩО ЦЕ?
Поранена, вся закривавлена, Молода пома лежала в печері, а Голобедрий сидів і доглядав її. Але в другій половині дня він так зголоднів, що залишив її саму і вийшов. Група ще не вернулась; він не наважився відходити далеко від печери і, ввійшовши до лісу, присів біля першого ж куща з солодким корінням. Потім швидко почав копати гострим каменем, раз у раз позираючи на печеру й прислухаючись. Самому йому було і страшно, і моторошно — почуття, якого чунги не знали, доки не стали жити групами.
Раптом із печери долинув голосний, здавлений крик, що кликав на допомогу:
— У-а-кха-а! У-а-кха-а!
Було очевидно, що якийсь хижак заліз усередину й напав на безпомічну Молоду пому. Голобедрий схопився, ніби його підкинуло вітром, і заревів: міцно стиснувши в руці камінь, стрімголов кинувся до печери. Вбігши туди, він побачив великого голодного івода, який швидко обернувся, клацнув зубами і метнувся до виходу. Та Голобедрий, коли б навіть і хотів, не міг би дати йому дороги, і знову хижак і чунг зчепилися в смертельнім поєдинку; чунг знову переміг, бо був озброєний гострим каменем. Швидким і точним ударом він розтрощив хижакові череп, а потім, охоплений люттю, почав його батувати.
Звичайно, коли б Голобедрий не робив сильних змахів, гострий камінь не розсікав би так легко шкуру івода. Але все-таки це було щось цілком нове, бо досі чунги звичайно роздирали забитих тварин зубами. Через те Голобедрий, вгамувавши свою лють, вражено зупинився. Адже цим самим гострим каменем він порізав на шматки грі, а тепер розтинає івода…
Він натиснув вістрям каменя на плече хижака, встромив його і з силою потяг до себе. Гострий край каменя знову врізався в шкіру, розтяв і м’ясо… Так Голобедрий почав різати івода на частини, і він був першим чунгом, який використав камінь не для того, щоб бити й колоти, а щоб різати.
Повернувшись з лісу, чунги побачили в печері івода, порізаного на шматки, і хоч не були голодними, почали його їсти. Поснідавши вранці, Сміливий, Брунатна пома, Одноокий та ще два старих чунги не схотіли вдень виходити з печери й залишились біля Молодої поми. Решта чунгів вийшла десь аж опівдні, оскільки й вони були неголодні. Голобедрий, хоч і знав, що в цей день Молода пома залишиться в печері не сама, проте не наважився далеко відходити. Він присів до вчорашнього куща і знову почав його підкопувати. Раптом сталося так, що при ударі об інший камінь від кременю відколовся невеличкий шматочок. Від цього край кременю став ще гострішим, таким гострим, що різав уже й корені.
Помітивши це, Голобедрий здивовано вирячив на камінь очі. Потім помацав кінчиком пальців його гострий «край, підняв перерізаний корінь і знову помацав кремінь.
У його свідомості мимоволі пов’язалися і колишній поріз, на який він тоді не звернув уваги, і смерть грі, і те, як він посік на дрібні шматочки івода, і, нарешті, щойно перерізаний корінь. Лише тепер він зрозумів, як багато можна зробити каменем, у якого дуже гострі краї…
Вражений цією догадкою, Голобедрий мерщій кинувся до печери. Вбіг засапаний і почав показувати чунгам кремінь. Він вирячував очі, підскакував, махав каменем, ніби розсікав ним тварину або підтинав корінь, і весь час бубонів:
— Акх-ба-ба-бу-ку-у! Акх-ба-ба-бу-ку-у!
Це було вперше, що чунг намагався пояснити свою думку осмисленими і певними рухами. Це було вперше, що він хотів висловитися за допомогою певних звукосполучень. І вперше Голобедрий, переконавшись, що інші чунги його зрозуміли, промовив:
— Хок? Хок?
Цими звукосполученнями він ніби запитував: «Ви мене розумієте?» Але чунги дуже невиразно уявляли собі, що він хоче їм сказати. Голобедрий щось зробив каменем. Але що саме він зробив, і що сталося? Невиразні проблиски в їхній свідомості ще не могли осяяти цього запитання.
І все-таки Голобедрий своїми дивними рухами, виразом обличчя й незрозумілим белькотінням викликав у них зацікавленість. І коли він, підстрибуючи й вдаючи, ніби щось ріже каменем, знову побіг до куща, всі кинулися слідом за ним: кожному хотілося побачити оте «диво».