Зацікавившись цим перетворенням, яке ще ніколи не зробив жоден чунг, Голобедрий здивовано почав оглядати й обмацувати камінь… Ця нова свідома дія була цікавою сама по собі, і він знову почав оббивати камінь, проте вже не для того, щоб загострити його, а заради самої дії. Камінь був м’якої породи, і Голобедрий зробив з нього міцний і досить зручний копач.
— Хі-кхі! Хі-кхі! — радісно захлипав Голобедрий.
Він радів не так самому копачеві, — оскільки не розумів, для чого він міг би йому прислужитися, — як тому, що зробив щось таке, чого не могла б зробити ніяка тварина і не робив досі жоден чунг.
Його незвичайний вигук привернув увагу інших чунгів. Вони підійшли до Голобедрого, обступили його й почали уважно дивитись на те, що він робив. Звівши брови та витріщивши очі, вони чмокали від здивування, не розуміючи, що робить Голобедрий.
Сміливий підійшов до нього, простяг руку до каменя й примусив Голобедрого припинити оббивати камінь. Він почав оглядати та обмацувати камінь, наче побачив на ньому щось нове, таке, чого раніше ніхто не бачив. На камені чітко видно було сліди того грубого, первісного моделювання, яке зробила рука Голобедрого. Було також видно, наскільки зручнішим для копання став камінь після цієї обробки.
Першим почав обтісувати1 свій камінь Сміливий, за ним до роботи взялися й інші чунги. Навіть ті, у кого були й без того зручні камені, також почали оббивати їх. Дехто просто порозбивав свої камені, але їх це не бентежило. Важливим було те, що вони по своїй волі могли змінити форму каменя, зробити його іншим, і сама ця дія сповнювала їх почуттям вдоволення й радості.
Ясна річ, ця перша обробка каменя була ще надто грубою, бо копачі майже нічим не відрізнялись від звичайних каменів. Але це грубе оббивання було вже справою руки чунга, плодом його свідомості, яка вже прокинулась. І ці копачі, ці грубо оббиті камені були першими виробами чунгів, першими виробами на землі.
Надвечір чунги, як звичайно, поверталися до своїх печер. Якщо не рахувати незвичайної зустрічі з грау і особливого страху, якого вони зазнали вперше в житті, усі були надзвичайно вдоволені цим днем, оскільки їм дуже сподобалися копачі. Сміливий і Голобедрий, а також Молода пома виявили при обробці каменів справжню майстерність, і їхні копачі були набагато зручнішими, ніж у інших чунгів. Копачі не давили в пальці і не здирали шкіри на долонях, бо гострі краї у них були добре оббиті й згладжені.
Правда, ці «майстерно» зроблені копачі були не набагато кращими від звичайних, гострих каменів. Підкопуючи ними коріння, чунги докладали майже тих самих зусиль, що й раніше, проте їм здавалося, що тепер працювати значно легше. Їм так сподобалося копати цими каменями, що вони майже цілий день не випускали їх з рук, їли тільки цибулини і навіть не подумали про те, щоб убити якусь тварину.
Група Сміливого наближалася до печери. Попереду ішли перевальцем молоді близнята, з інтересом зупиняючись перед усім, що привертало їх увагу. За ними бігли маленькі ла-ї, раз по раз озираючись, чи йде за ними Молода пома. Вони вже не ссали її груді, але не їли ні цибулин, ні плодів, а тільки м’ясо і завжди нишпорили в кущах, шукаючи бром-бром, жу-жу, ми-ші та безкрилих крі-рі. Молода пома, йдучи поруч Голобедрого, ні на хвилину не зводила з них очей, розуміючи, що вони ще потребують материнського захисту.
В центрі групи йшли Сміливий та Брунатна пома. Обоє вони вже досить постаріли, і шерсть на них подекуди була сива. Проте вони ще почували себе дужими й бадьорими, Сміливий і далі лишався в групі першим вожаком.
Раптом уся група спинилася й завмерла на місці. Над печерою, де вони любили сидіти на осонні, стояв той самий грау. Стояв спокійно на краю крутої скелі, якраз над входом до печери, і дивився на біле світило, що низько схилилося над лісом. Червоні західні промені переливалися в його рудій шерсті вогняними відблисками.