Перше темно-сиве звірятко, яке доторкнулося до ноги чунга, він розчавив легеньким натиском пальців. Чунг здивувався — таке маленьке і пухнасте було це звірятко. Однак за першим ми-ші з’явився другий, за другим — третій, четвертий… Вони лізли знизу один за одним, збивалися в густу масу, вкривали дерева й віти.
Тоді розпочалася неймовірна і неповторна боротьба. Чорні постаті чунгів заметушились на гілках, ніби підхоплені вітром. Вони душили пальцями, топтали ногами й скидали на землю маленьких звіряток, що вже копошились на горішніх гілках, проте безсилі були спинити їх нестримний натиск. У них уже темніло в очах, дерев’яніли пальці, але навальний рух темно-сивих ми-ші не припинявся. Настала мить, коли чунги збагнули, що самі можуть стати поживою для темно-сивих маленьких хижаків, які все прибували, скупчуючись коло них і оточуючи їх звідусіль. Тоді чунги не витримали й кинулись тікати.
Чунг і пома боролися з ми-ші кожне окремо, кожне за себе, проте не могли зрозуміти, чи боронили вони самих себе, чи намагалися захистити весь ліс. Чунг боронив лише себе, пома — себе й малого чунга, що мовчав і трусився всім тілом, притулившись до її грудей. Зелене ложе вкрилось тілами вбитих ми-ші. І раптом сталося щось несподіване, ніколи не бачене досі в житті чунгів. Несвідомо підкоряючись інстинктові самозбереження й материнства, пома враз нагнулася, вхопила в передні кінцівки велику гілку и замахнулася нею на темно-сиву масу, що насідала згори. Одним ударом гілки вона скинула вниз сотню ми-ші, і вони попадали, наче струшені поривом вітру.
Чунг, помітивши це і наслідуючи приклад поми, вхопив другу гілку й теж почав скидати нею маленьких ворогів. Скоро їхнє зелене ложе було цілком очищене від ми-ші, і коли якась зграйка знову починала повзти на зелений настил, вони швидко махали гілками і змітали її униз.
Раптом пома перестала махати гілкою і якось дивно глянула на чунга. Потім, наче збожеволіла, почала махати нею знову. Саме в цю мить нова зграйка ми-ші з’явилася на зеленім настилі. Пома щосили опустила на них гілку. Багато звіряток цим ударом було вбито, а решта повтікали. Тоді трапилось таке, чого не сподівався й сам чунг: пома схлипнула раз чи два й голосно та протяжно заревла. Вона ревла й махала на всі боки гілкою, а очі її при тому якось дивно блищали. Цей новий спосіб боротьби з ми-ші видався їй таким незвичайним і кумедним, що свідомість її відмовлялась осмислити його и зрозуміти. Адже досі жоден чунг не користувався під час оборони нічим іншим, крім своїх передніх кінцівок і пальців на них.
Але ми-ші все прибували й прибували: вслід за першою хвилею йшла друга, за другою — третя. Вони нападали на чунгів цілими хмарами тільки тому, що чунги перепиняли їм шлях. Першу хвилю ми-ші підганяла друга, другу-третя, третю четверта, і так без кінця. Перші ми-ші могли рухатися лише вперед, решта — тільки слідувати за ними. Чунг і пома зрозуміли, що цей безперервний рух звіряток ніколи не припиниться. І, побачивши, що інші чунги вже повтікали, вони покидали свої гілки і, перестрибуючи з дерева на дерево, подалися слідом за ними, знищуючи тут і там темно-сивих звіряток, які потрапляли їм на очі. Як і всі інші тварини, чунг і пома тікали до річки. Позаду лишався ліс, здіймаючи в небо голе, обгризене верховіття.
ГНІВ НЕБА
Тимчасом біле світило сховалося за густими, чорногривими хмарами. Зникла й мерехтлива синява небес. Тяжкий сморід простяг свої мертві руки й накрив ними приголомшений від жаху ліс. Все оповила зловісна темрява.
Несподівано різкий порив вітру хитнув обгризене ми-ші верховіття. Ліс злякано застогнав. Темну пелену хмар розпанахала звивиста блискавка. Важко, оглушливо вдарив грім. Нова блискавка пробігла по небу, і знову оглушливий удар грому струсонув землю й небесний простір. Охоплений жахом, ліс схилився перед гнівом неба. Суцільним потоком згори ринув дощ. Усе злилось в одне ціле: небо й ліс, грім і вода. Настала загибель для всіх.
Блискавки одна за одною розпанахували небо, і грім з пекельним гуркотом падав на ліс. Навіть хоча б одночасно заревло сто грау, то все одно не можна було б їх почути. Низько навислі хмари накидались на ліс цілими ріками води. Темно-сива хвиля ми-ші одразу припинила свій рух. Маленькі пухнасті гризуни поховались попід гілками й завмерли.
Чунг і пома нарешті зупинились. Щоб заховатися від зливи, вони злізли на найнижче гілля якогось дерева. Пома прикрила передніми кінцівками голову маленького чунга. У зляканих, потемнілих очах її і чунга ховалась покора й цілковита безпорадність перед цією страшною бурею. Шерсть на них позлипалася від дощу. Несподівано перед очима у них щось спалахнуло так яскраво, що вони на мить аж зажмурилися. Гуркіт грому примусив їх здригнутися. Зовсім близько од них велетенське дерево розчахнулося навпіл, і навколо його стовбура затремтів червоний вогник. За якусь мить він уже осяяв густу нічну темряву. Приголомшені й налякані громом, чунг і пома кинулись тікати з дерева на дерево, навмання під зливою і незабаром опинилися над самою рікою.