— У-о-кха-а! — роздратовано гукнула Молода пома і раптом махнула йому рукою.
«Ходи сюди!» — означав той жест, і вона була першим чунгом, який кликав іншого, махаючи йому рукою.
Голобедрий здивовано повернувся. Молода пома, позираючи то на нього, то на стовбур з гілкою, з якимось зусиллям почала прицмокувати губами й хотіла висловити свою думку вголос.
— Уак-ку-ку! — промовила вона, показуючи на стовбур і гілку, а зведені вгору брови та вирячені очі свідчили про її неймовірне душевне напруження.
«Розумієш? — ніби хотіла вона сказати. — З цього стовбура ми знову можемо зробити вогонь…»
Та як Голобедрий не напружував свій мозок, нічого цікавого він не міг побачити в цьому стовбурові. Дерево як дерево. І знову почав хокати:
— Хок? Хок?
Молода пома побачила, що він її не розуміє. Як же сказати йому про свою догадку, як? Вона схопила Голобедрого за руку, глянула йому просто в вічі, випнула губи і, наслідуючи гоготіння вогню при сильному вітрі, промовила:
— Ффу-у-у! Ффу-у-у!
Потім потягла його до стовбура, схопила гілку за один кінець, а йому показала на другий.
— Уак — ку-ку! Уак-ку-ку! Ффу-у-у! Ффу-у-у! — повторила вона й почала швидко терти гілкою по стовбуру.
Лише тепер Голобедрий зрозумів, про що думала Молода пома. Згадавши, як вони запалили стовбур над щілиною в скелі, він швидко перестрибнув на другий бік і взявся за вільний кінець гілки.
— Уак-ку-ку! Уак-ку-ку! — радісно захлипав схвильований чунг, ніби хотів сказати: «Зрозумів! Зрозумів! Тепер ми знову зробимо вогонь!»
У цей час надійшли інші чунги. Вони мовчки спинилися біля них, все ще не розуміючи наміру Голобедрого і Молодої поми. Та коли ті з шаленою швидкістю почали терти гілкою об сухий стовбур, чунги захлипали від радісної догадки. А коли над стовбуром звився струминкою дим і заграли, затремтіли язички полум’я, вони захоплено закричали, сповнені почуття радості й перемоги.
Чунги знову розклали вогнище, не маючи й гадки, що можуть спалити весь ліс. На щастя, навколо стовбура не було інших сухих дерев, а трава була ще зовсім зелена. До того ж, сам стовбур горів дуже повільно, полум’я було невелике, і вогонь поступово в’їдався в його серцевину.
І Сміливий, і Брунатна, і всі інші чунги старшого віку згадали, як на колишньому згарищі вони їли печені плоди та печених тварин, і швидко розбіглися по лісу шукати плодів і та-ма. Назбиравши їх, кидали у вогонь і потім вигрібали своїми ломаками. Їм кортіло швидше поласувати, вони хапали печене ще гарячим з вогню, обпікали собі пальці й щоразу скрикували:
— Уой! Уой! Уой!
Величезний стовбур горів кілька днів і ночей, і чунги їли тільки печені плоди, печених та-ма та інших дрібних тварин, яких їм пощастило спіймати і вбити. Стовбур горів увесь час повільно, невеличким полум ям, повитим густим димом, проте вночі відблиск вогню падав досить далеко навколо, лякаючи хижаків, і вони тікали якомога далі від цього дивного нічного табору чунгів. Потім стовбур почав гаснути, але ще до того, як він зовсім погас, чунги змушені були його покинути. Поблизу не лишилося жодного дерева, на якому були б плоди, не було й тварин, і от одного ранку вони вирушили звідти, самі не знаючи куди. Ще довго тлів після цього стовбур, а коли за кілька місяців по цих місцях проходила інша група чунгів, вона знайшла тут тільки попіл та купку згаслих, недогорілих головешок.
Відкривши таємницю добування вогню, чунги тепер всюди, де тільки їм доводилось зупинятись, лишали за собою попіл і згарища. Самі того не розуміючи, вони спричинювали страшні пожежі, які винищували ліс на величезних просторах і в яких загинуло немало чунгів. Та поступово вони набули досвіду й почали розкладати багаття на таких місцях, де не загрожувала небезпека підпалити ліс. Так ночами в лісі то тут, то там спалахували вогнища, не переростаючи однак в пожежі, а навколо них миготіли тіні вдоволених чунгів, які танцювали на радощах.
Вони вже давно залишили позаду найрозумніших і найхитріших тварин, давно навчилися перемагати каменями та ломаками найсильніших з них, а тепер лякають палаючими головешками і грау, і хо-хо, і мута, і всіх інших великих звірів. До того ж, яка інша тварина вміє зробити собі копач, добути вогонь, спекти плід чи м ясо? Яка інша тварина провадить таке усвідомлене, спільне життя? Ніяка, ніяка! Навіть молоді чунги-близнята, не маючи досвіду старших, — і ті розуміли, як всім корисно жити разом. Та ще завдяки своїй кмітливості й невпинній цікавості вони часто догадувалися й винаходили нові корисні речі та явища, які тепер запозичували у них навіть дорослі, і таким чином, досвід усіх чунгів безперервно розширювався й збагачувався.