Стривожені цією подією та заклопотані нещасною матір ю й сином, чунги ледве не втратили вогню. А коли здогадались нарешті, що треба підкласти в нього палива, вигребли глиняну шкаралупу маленького чунга; шкаралупа була зовсім обпалена. Вона набула кольору призахідного неба у вітряну погоду, і чунги з цікавістю почали її розглядати. Їх дивували і її колір, і форма: вони добре знали крихкі камені такого ж кольору, але ще ніколи не бачили каменя подібної форми і не мали уявлення про камінь-шкаралупу.
Обережно витягши гілкою з вогню ту шкаралупу, чунги знайшли в ній кількох хі-кі, що зовсім спеклися. Вони одразу здогадались, як це сталося, і відтоді почали пекти хі-кі не просто у вогні, а в шкаралупах та-ма. Кинуті просто у вогонь, хі-кі обвуглювалися наполовину, а то й більше, а в шкаралупі вони тільки пеклися й ставали ще смачнішими.
Та якщо глиняні шкаралупи не псувалися на вогні, то шкаралупи та-ма перегорали й розсипалися на білий порошок. Таким чином у чунгів згодом не залишилось ні одної шкаралупи та-ма. Але це їх тепер не лякало. Вони знайшли на березі нові місця з глинястим мулом, знайшли й декілька таких самих глиняних шкаралуп, які утворилися при висиханні піщано-глинястого шару. Спочатку чунги не здогадалися обпалювати їх на вогні, та коли деякі з них порозмокали у воді й знову перетворилися в мул, вони зрозуміли, що обпаленим шкаралупам вода не завдає ніякої шкоди, і з того часу почали їх обпалювати.
Але обпалені глиняні шкаралупи легко розбивалися. Кістяну шкаралупу та-ма можна було кидати об землю, і вона лишалася цілою. Коли ж котрийсь із чунгів ненароком впускав з рук обпалену глиняну шкаралупу і вона падала на камінь або на тверду землю, то одразу ж розбивалася на дрібні шматочки. Часто дві такі шкаралупи розбивалися навіть від незначного удару одна об одну. І як би чунги не намагалися бути обережними, все одно розбивали їх, а нові знаходили не завжди.
Та ось одного разу маленькі чунги виліпили щось подібне до мисочки. Мнучи в руках клейку глину, вони ненароком, цілком несвідомо, надали їй форму мисочки. Власне, то була ще не мисочка, а тільки груба її подоба. Та все-таки вона була витвором їхніх рук, і малюки на радощах почали вищати й підстрибувати, а потім знову взялися ліпити такі? самі мисочки.
Для чунгів це було початком нової трудової діяльності, і незабаром рука їх виготовила перший посуд: кривий, незграбний, несиметричної форми, з шорсткими боками, з гру*— бими відбитками пальців. Але все-таки це був справжній посуд, яким вони могли користуватися.
Коли його поклали у вогонь і обпалили, він зберіг усі подробиці свого грубого виробу. Та це анітрохи не затьмарило радості чунгів. Навпаки, відбитки пальців на ньому їм так сподобались, що пізніше вони навмисне почали прикрашати ними свій глиняний посуд.
Якось на світанку почав іти дощ. Він був не дуже великий, не чути було навіть, щоб гриміло, але лило цілісінький день. Поблизу ніде не було печер, та чунги й не хотіли віддалятися від ріки, яка давала їм необмежену кількість хі-кі, і вони кинулися шукати захисту під густим гіллям найближчих дерев. У деяких дерев гілля починалося майже над самою землею, а листя на ньому було таке широке й таке густе, що крізь нього зовсім не протікало. Але дощ ішов цілий день і цілу ніч, вода почала просочуватись і сюди, і чунги, сидячи навпочіпки, змушені були не спати всю ніч. Разом з тим крізь гілля почав продувати різкий вітер, і добре було тільки тим, хто мав на плечах якнайбільше шкури. Вона зогрівала й захищала їх спини від великих і холодних крапель дощу.
Чунги сподівалися, що, може, дощ перестане хоч наступного дня, а біле світило вигляне, обсушить і зогріє їх. Однак небо лишалось таким же навислим та похмурим, і чунги зрозуміли, що воно ще сердиться і дощ не перестане і в цей день. Голобедрий підвів голову й почав оглядати зелену покрівлю. От коли б гілля цього дерева було ще густішим!.. Як… як гілля, яке вони колись наклали на щілину в скелі над своєю печерою…
І раптом, осяяний спогадами про те, що вони тоді зробили, щоб врятуватися від сильного, холодного вітру та від грізного виття бурі, він схопився й закричав:
— А-хай-я! А-хай-я!.. А-хай-я!..
То був крик, що сповіщав про якусь нову, важливу догадку, і чунги зрозуміли це одразу. Але що це була за догадка? Схопилися і обоє близнят, схопилися й інші чунги, і всі дивилися на нього з неприхованою цікавістю й напруженим чеканням.
— А-хай-я! А-хай-я!.. Ак-бу-бу! — махнув рукою Голобедрий на переплетені над їхніми головами віти.