Та оскільки його догадка була наслідком досить складного процесу мислення, він зрозумів, що не зможе висловити її інакше, ніж самою дією. Вибігши з-під дерева, під яким вони ховалися від дощу, Голобедрий почав ламати з інших дерев гілки з густим листям.
— Ак-бу-бу! Ак-бу-бу! — бубонів він, складаючи гілки на дерево, під яким вони ховалися вночі, і водночас махаючи руками, щоб краще пояснити, нащо він все це робить.
Він то показував рукою вниз і щулився, вдаючи, ніби на нього згори капає крізь гілля дощ і він нітиться під отими краплями, то вимовляв звуки, наслідуючи шум дощу.
Але пояснювати більше не треба було. Чунги добре зрозуміли Голобедрого й одразу ж почали робити те, що робив він. Спільними зусиллями вони скоро накидали над головами товстий шар густих віт; тепер вже не протікало. По боках звисали недбало кинуті віти, але, стиснуті іншими, вони трималися досить міцно й не падали. Так чунги зробили собі щось на зразок печери, до якої вже не текло.
Проте між провислими з покрівлі вітами утворилося багато щілин, крізь які дув пронизливий, холодний вітер. Голобедрий і Молода пома з своїми трьома синами та їх помами, близнята з своїми помами й дітьми, з яких двоє ростом вже доганяли своїх матерів, і ще троє чунгів з своїми помами й дітьми — усі вони входили до групи Голобедрого — гуртом позатуляли гілками ті щілини, залишивши тільки найбільшу з них для входу.
Затуляти щілини по боках було важко, бо, поставлені сторч, гілки падали, та й вітер перекидав їх раз у раз. Тоді чунги почали своїми гострими крем’яними копачами зрубувати товщі й важчі гілки. Але й вони не могли триматися рівно і падали, валячи за собою інші.
Довго думали чунги, як закріпити їх, щоб вони не падали, та так нічого підхожого й не придумали і вже почали впадати у відчай.
Молода пома, у якої виткі пагінці пообривалися під час влаштування спільного сховища від дощу, пішла нарізати собі свіжих пагінців, щоб зробити з них нові прикраси. Близнята помітили це і обидва заревли на все горло. З власного досвіду вони знали, якими гнучкими були оті пагінці і як міцно обплітали кущі й навіть цілі дерева.
Здогадавшись, що ті самі віти, які вони досі так марно намагалися закріпити, можна просто обплести, вони кинулися зрізати своїми крем’яними ножами довгі зелені пагінці. За їх прикладом інші чунги теж почали прив’язувати гілки одну до одної. Так вони позатуляли всі щілини, і всередині стало тепло й затишно: згори не капало, а з боків не дуло.
Так чунги збудували свою першу хижу, і це була перша хижа на землі.
ЕПІЛОГ
Давно зайнялася зоря світанку, і небесна синява мерехтить, чиста і ясна, як атлас. Біле світило зійшло над неозорим споконвічним лісом, зійшло воно й над першим сельбищем чунгів. Їх первісні хижі, зроблені з зелених віт, грубо зв’язаних пагонами, стоять на широкому березі річки. Перед хижами горить невелике багаття; біля нього сидить пома й час від часу підкладає в нього гілки, щоб воно не згасло. На плечах і стегнах у неї клапті шкури, прив’язані зеленими пагінцями, щоб не спадали.
У вогні стоять дві посудини й ще одна; у них варяться хі-кі та м’ясо мо-ка. Ті посудини зовсім не схожі на перші незграбні й грубі глиняні вироби, про які чунги вже давно забули. Вони глибокі, гладкі зовні і всередині, а по боках у них — смуги, які чунги роблять пальцями. Майстерно зроблені ті посудини, нічого не скажеш! Трудова діяльність чунгів, яка розпочалась тоді, коли Великий чунг і Стара пома вперше почали копати землю гострим каменем, надала їхнім пальцям такої вправності, що тепер це вже були справжні руки.
Та справа не тільки в руках, а й у розумові. Праця зробила їх такими кмітливими, такими тямущими!.. Вони вже зовсім легко роблять собі крем’яні ножі, кам’яні копачі, будують хижі, щоб було де сховатися від негоди, ходять на полювання… Так, чунги живуть тепер не як зграя, а як трудовий колектив — вони вже не просто чунги, а чунги, Що працюють.
У сельбищі сьогодні залишились тільки поми, діти та дуже старі чунги. Всі дорослі чунги пішли в ліс на полювання. Біля однієї. хижі сидить пома з маленьким чунгом на руках. Вона пригортає дитя до грудей, торкається своїми губами його волоссячка і ласкаво, ніжно промовляє:
— Маа-ам, маа-ам, маа-ам!..
Маленький чунг перестає ссати, підводить голівку й дивиться на неї круглими очицями: що каже йому ця істота, яка його так Голубить і годує таким солодким молоком? Він дивиться, як пома ворушить губами, і починає прицмокувати, як вона: