Через широку ріку до протилежного берега пливли великі й малі тварини. Грау і дже пливли поруч. На спині у мута сидів ри-мі. А серед цих численних втікачів, немов обгорілі пні, з-під води виринали тіла огидних кроків. Вони розтуляли щелепи, хапали першу-ліпшу жертву й тягли її на дно. Спіймана тварина зникала під водою мовчки й непомітно.
Настала чорна, Непроглядна ніч. Ніч страшенного гуркоту й невимовного жаху. Вона сховала від очей дерева і тварин. Змерзлі й занімілі від страху, чунги поприхищалися на нижнім гіллі дерев. Гнів неба виявився для них набагато сильнішим і страшнішим, ніж найжахливіший і найбільший хижак у лісі. Якщо від мута й грау можна було втекти на дерево, то від гніву неба не було порятунку, бо він падав на весь ліс і з усіх боків одразу.
Притулившись одне до одного, чунг і пома злякано прислухалися до цього страшного гуготіння ночі. Єдине, чого вони зараз прагнули, — триматись разом і ні в якім разі не кидати одне одного в цьому збожеволілому від жаху лісі… З почуттям нестямної материнської тривоги пома обняла маленького чунга і, намагаючись хоч трохи захистити його від дощу, схилилась над ним усім своїм тілом.
Коли на світанку гнів неба угамувався і вранішні сутінки розсіяли темряву ночі, чунг і пома почули під собою рев численних очманілих тварин. А коли вже цілком розвиднілось, вони побачили, що велетенські дерева наче пливли по воді. Широка ріка піднялася й залила водою весь ліс. На її блискучій поверхні погойдувались тіла утонулих тварин. Довкола, наскільки сягало око, чунг і пома бачили тільки воду й воду, що безугавно насувалася, клекотіла, піднімаючись все вище й вище, А дощ не вщухав.
Чунги забули про те, що вони, мокрі, забули, що на деревах ростуть плоди, що вже настав ранок, що гуркіт неба врешті затих. Охоплені жахом, вони дивились на повінь і вже відчували нову небезпеку. Стовбури дерев поступово зникали з очей: вони дедалі більше ховалися під водою, що весь час прибувала. Нарешті вода досягла й тих гілок, на яких вони сиділи.
Зіщулившись, тремтячи від холоду й жаху, чін-гі першими подряпались на горішнє гілля. Слідом за ними полізли й чунги. В грудях у них затрепетало незнайоме їм досі почуття тривоги: вода заливала дерева, вода затопила весь ліс, вона затопить і їх!.. І це почуття видобуло з їхнього горла цілком новий, незвичайний навіть для них самих тривожний і протяжний рев. Вони мов благали небо припинити зливу й прибування величезної маси води. Заворушилися темно-сиві ми-ші й полізли на горішнє гілля.
Друга ніч застала збентежених і тремтячих чунгів ще вище на деревах. Вода під ними невпинно прибувала. Крі-рі злітали з верховіть і з тривожним писком та зловісним карканням зникали в потемнілому небі над лісом.
На третю ніч чунги полізли ще вище. Тонкі віти не витримували їх ваги й почали згинатися під ними. Під одним чунгом обламалася гілка, і він разом з нею почав падати униз, але із спритністю маленького чін-гі швидко перевернувся в повітрі й ухопився за товщу гілку. Другий, уже старий, знесилений втомою та голодом чунг не витримав — розтулив пальці й шубовснув у воду. Змахнувши раз-другий передніми кінцівками, він зник під водою.
Тривожний писк крі-рі затих, затихло й ревіння тварин — наче їх усіх поглинули хвилі. Не чути було вже нічого, крім плеску води. Зголоднілі чунги та чін-гі обгризали кору на вітах і мовчки жували її.
В цю ніч вода почала спадати. Дощ урешті перестав лити, і, коли розвиднілось утретє, небо було ясне й чисте. Знову зійшло біле світило, обдавши ліс гарячим промінням. Від гілля на воду впали тонкі доегі тіні, що звивалися, мов переплетені тіла тсі-тсі. Від волохатих тулубів чунгів здіймалась пара.
Пома розслабила затерплі м’язи і, перевівши дух, зітхнула. Потім глянула на маленького чунга — він знову почав ссати грудь і голосно плямкав. Тільки він один не відчув страшної небезпеки, яка загрожувала загибеллю всьому лісові, а разом з ним — і чунгам. Він ще був надто малий, щоб зрозуміти все, що сталося.
Вода весь час спадала: вже показалося з-під неї нижнє гілля дерев, потім виринули й побілілі стовбури. Знову заснували на деревах важкі постаті чунгів. Почали кричати хвостаті чін-гі. Маленькі ми-ші, що сиділи, причаївшись, на самих верхівках дерев, закопошилися знову.