Життя на землі та смачна їжа чунгам подобалися до такої міри, що вони незабаром зовсім покинули дерева. За старою звичкою і з глибокою вірою в те, що вони назавжди врятувалися від суворих і сильних хижаків, чунги невеличкими групами розбрелись по лісу. Вже ніяка небезпека їм не загрожувала. Жодна з тварин, що жили ще недавно в лісі, не з являлась між деревами. Ліс тепер належав тільки їм. І згодом вони почали забувати, коли й чому злізли на землю. Спогади про ми-ші та про повідь почали поступово стиратися з їхньої пам’яті.
ПЕРША ПЕРЕМОГА
Та одного разу між деревами знову почулися чиїсь кроки.
Першими тваринами, яких побачили чунг і пома, були двоє пістрявих дже. Вони розсунули широколисті віти кущів і вистромили свої тупі мордочки. Чунг і пома, вражені, завмерли від несподіванки — так давно вони не бачили інших тварин, крім чін-гі та крі-рі! Але одразу ж згадали, що дже — найсумирніші й найполохливіші істоти, і швидко заспокоїлись. Було тільки дивно, як дже зосталися живими? Хіба вони не загинули разом з іншими тваринами?
Але слідом за дже з’явився тонконогий гу, а за ним — інші тварини, які, щоправда, живились травою та листям і не викликали тривоги у чунгів. Проте пому почало непокоїти почуття недовіри й настороженості: появу цих тварин вона пов’язувала з безпосередньою загрозою для маленького чунга. Малий уже навчився самостійно лазити по деревах і стрибати по гіллі, проте був ще зовсім немічний і потребував постійного захисту й допомоги. Звівшись на задні кінцівки, він ледве досягав їй до стегон. І коли одного разу перед ними зненацька з’явився червоний гу, налякана пома випросталась і погрозливо та глухо заричала. Зляканий гу кинувся тікати.
Коли ж у лісі з’явився товстий мут, почуття неспокою охопило не тільки пому, а й усіх інших чунгів: сутичка з ним не віщувала нічого доброго для кожного з них. Мут був страшенно дурний, легко впадав у безглузду лють і міг без усякого приводу кинутись на першу-ліпшу тварину. Очі його наливалися кров’ю, і тоді він, мов скажений, махав на всі боки своїм жахливим рогом.
Серед кущів замиготіло й кілька щетинистих гру-гру, які своїми писками рили землю. Загнутими догори довгими іклами вони з дивовижною швидкістю викопували з землі коріння та цибулини. З такою ж легкістю та вправністю вони могли розпанахати й товсту шкуру бі-гу від голови до самого хвоста. Звичайно гру-гру не нападали на тварин, та коли їх зачіпали, вони гуртом накидались на ворога, роздирали його на шматки й пожирали, хоч би то був і сам грау.
Поява гру-гру ще дужче збентежила чунгів. Ці тварини завжди ходили великими стадами, і, зустрівшись з ними, кожен чунг ризикував своїм життям. Ночувати на землі стало вже небезпечно, і чунги мимоволі позирали на дерева: невже їм доведеться знову лізти туди?
За тваринами, що живилися травою та листям, прийшли й хижаки — хитро примружений плоскогрудий ланч, горбаті хе-ні, вирлоокий смердючий жиг та бридкі ри-мі. А одного вечора в лісі пролунало й грізне ревіння грау. Чунги затремтіли з жаху і мерщій кинулись на дерева.
Та тепер земля вабила їх з непоборною силою, і вони вже не могли, не хотіли залишатися на деревах. І як тоді, коли вони вперше ступили на землю, усвідомивши потребу захисту, почали збиратись у великі групи. Почуття безпеки, породжене усвідомленням своєї чисельності, перемогло почуття страху.
А втім, хижаків, що з’явились у лісі, було не так уже й багато. Розсіявшись по неосяжному лісу, вони загубилися в ньому. Трохи посміливішавши, чунг зліз з дерева й присів на землі. Слідом за ним зстрибнула й пома з маленьким чунгом. Їх очі і вуха не вловили нічого небезпечного. За деревами також не видно було нічого підозрілого. Над головами в них стукав твердим дзьобом ку-ку, видобуваючи з-під кори дерева черв’ячків. У пронизливих, уривчастих криках чін-гі чулися добродушність і властива їм грайливість. Полохливі дже спокійно общипували соковиті пагінці на кущах.
Та споконвічний ліс був лісом несподіванок, і ні одна тварина не могла передбачити, коли й з якого боку слід чекати небезпеки; ні одна тварина не могла бути певною, що, уникнувши один раз небезпеки, вона не потрапить в іншу, ще більшу. І все-таки найнебезпечнішою несподіванкою для всіх був грау.