Та коли він підійшов до них уже зовсім близько і вони його ще не помітили, грау раптом охопила нерішучість. Він ще раз окинув поглядом чунгів і тепер уже цілком виразно бачив усю їхню групу. Такої кількості чунгів одразу йому ще ніколи не доводилось бачити. Дивуючись і вагаючись, він розглядав їх, уже цілком приготувавшись до стрибка, проте не стрибнув, а лише слабо, нерішуче заричав. У цю мить один із чунгів помітив хижака, і з його грудей вихопився голосний рев. Чунги злякано стрепенулися і обернулись до грау. Кров захолола в їх жилах. Грау був так близько, що коли б вони й наважились повернутись до нього спиною і спробували тікати, він одразу кинувся б на котрогось із них. А так, віч-на-віч, вони могли передніми кінцівками захистити принаймні своє горло від зубів грау. І вони навіть не ворухнулися, втупивши погляди в жорстокого хижака, який все ще не зважувався кинутися на них, а тільки здавлено ричав.
Минуло всього кілька секунд, а чунгам здалося, що вони стоять так уже досить давно. Потім, швидше інстинктивно, ніж усвідомлено, чунги збилися в тісний гурт, щільно притиснувшись дужими тілами один до одного. Нікому з них навіть не спало на думку пошукати гілляку або ж принаймні нагнутися і взяти ломаку поми. Раптом вони всі разом заревли, погрозливо замахали передніми кінцівками й рушили до грау.
Ще ніколи ліс не був свідком такої картини: чунги нападали на грау! Ніколи жодна тварина не бачила нічого подібного: чунги йшли назустріч грау! Такого не пам’ятав і сам грау. Жорстокому звірові це здалося неймовірним, зовсім не можливим. Він дивився і власним очам не міг повірити: замість того щоб тікати, чунги наближалися до нього.
Але те, що здавалося неможливим з точки зору грау, для чунгів було єдиним порятунком: вони повинні були налякати хижака своєю кількістю, а якщо він кинеться на них, захищатися всім разом, дружно. І, витягши короткі шиї та роззявивши щелепи, вони з грізним ревом посунули на грау.
І ось цей самий грау, який задушив тсі-тсі і якого боялися навіть велетенські хо-хо, непереможний своєю силою і спритністю грау — цей свавільний і жорстокий володар неозорого споконвічного лісу, замість того щоб кинутися на чунгів, почав задкувати від них.
А два десятки чунгів, які зовсім не сподівалися, що він злякається й відступить, заревли ще погрозливіше і, ще дужче вимахуючи передніми кінцівками, почали підстрибувати, щоб стати ще страшнішими на вигляд. І раптом сталося неймовірне: грау повернув назад і кинувся тікати.
Тоді чунги заревли ще голосніше й пустилися за ним слідом.
З оглушливим ревом вони бігли за своїм одвічним ворогом, щоб прогнати його якомога далі звідси. І ніхто з них не згадав про пому, яка лишилась сама-самісінька, покалічена, закривавлена, безпомічна. Тепер уже не те що грі або грау, а навіть маленький смердючий жиг міг її загризти.
ВІРНИЙ ЧУНГ
Над лісом знову запала та надвечірня тиша, коли дзвінкі голоси крі-рі вмовкають, а зловісних бу-ху ще не чути. Передчуваючи наближення ночі, пома спробувала підвестись, але гострий біль в розірваних м’язах і розтроще-1 них кістках примусив її знову згорнутись клубочком. У цю мить скоріше внутрішнім чуттям, ніж слухом, вона відчула близькість чунга, який під впливом якоїсь невідомої сили, що діяла поза межами його свідомості, повернувся до неї. Він ходив навколо поми і неспокійно ревів: йому з помою ще ніколи не доводилось ночувати на землі… Адже сюди міг ненароком прийти хо-хо, приповзти тсі-тсі або повернутися грау… Як він тоді захистить від них пому?
Світило почало бліднути й поволі гаснути. Дерева злилися в суцільну темну масу. Лише тоді пома, не маючи сили підвестися, почала повзти по землі: страх перед тим, що вона залишиться вночі на відкритому, незахищеному місці, переміг біль і кволість. У супроводі чунга вона підповзла до якогось висохлого дерева, всередині якого було дупло з вузьким отвором. З неймовірними труднощами вона протиснулась у цей отвір, обідравши решту вцілілої на своїм тілі шкіри. Від здійнятої порохняви пома двічі чхнула, потім знов застогнала й жалібно заскімлила.
Чунг також спробував залізти всередину, але це виявилося неможливим: він був товщий за пому, та й саме дупло було надто тісне, щоб вмістити і його. Він пошукав очима, за що можна було б зачепитися, щоб розширити отвір. Потім обійшов кілька разів довкола дерева, безпорадно присів біля вузького отвору й протяжно заревів. Але йому ніхто не відповів.
Тоді чунг підвів голову, спинив свій погляд на отворі, в якому сховалась пома, і замуркотів. Потім швидко й спритно подерся вгору і, вмостившись серед сухих гілок на дереві, пробув там до самого ранку, весь час прислухаючись до обережних кроків, що шаруділи внизу.