Ось біля дупла спинився маленький жиг і задер вгору носа. Чунг грізно заревів на нього. Сполоханий цим ревом, жиг махнув довгим хвостом і хутко зник. Потім у темряві блиснули очі двох ри-мі. Один з них жалібно завив. Чунг заревів і на них. Ри-мі підібгали хвости і теж втекли. Пізніше до дупла наблизився на-ко, але в ту ж мить згори долинув дикий рев, потім почувся сухий тріск, і з-поміж гілля хтось пошпурив у нього товстим цурпалком. Шерсть на шиї у на-ко настовбурчилась, він грізно заричав, підвів угору очі й зустрівся ними з палаючим поглядом другої пари очей — очей чунга. Чунг замахнувся передньою кінцівкою, і згори в на-ко полетіла друга гілка. Приголомшений і наляканий, на-ко з глухим, грізним риком кинувся геть.
Нарешті в небі спалахнула вранішня зоря, і чунг заспокоєно зітхнув. Перегукуючись дзвінкими голосами, з гнізд повилітали крі-рі. В повітрі зазвучало хрипке каркання га-рі. З високих дерев долинули крики пустотливих чін-гі. Чунг зліз з дерева, присів біля вузького отвору дупла й зазирнув усередину. Пома вже не стогнала, а тільки важко дихала. Вона спала.
Цілий день і наступну ніч пома пролежала в дуплі, та зрештою не витримала й висунула назовні голову. Плоди, які чунг кидав через вузенький отвір в дупло, вже не могли вгамувати її спрагу. Вона вилізла з дупла, підповзла до соковитого листя якогось куща і, лежачи, почала їх зривати й смоктати.
Кров у неї на ранах засохла й потемніла. І чи то вже біль у неї вщух, чи просто пома звикла до нього, але вона змогла вже й підвестися. Потім підняла голову, прояснілими очима озирнулась довкола, глибоко й важко зітхнула, ніби після великої і стомливої дороги.
В цей час між стовбурами дерев з’явилося декілька добродушних хо-хо. Вони ліниво помахували довгими носами та клапали широкими вухами. Чунг устав і кинувся до них, бо хо-хо йшли простісінько на пому і без будь-якого злого наміру, просто через неуважність, могли її розтоптати. Щоб відвернути їх увагу, чунг наблизився до хо-хо і почав стрибати та схлипувати перед ними. Але хо-хо не звертали на нього уваги і простували далі. Чунг забігав наперед, кидався то в один бік, то в другий, метушився, схлипував, але разом з тим весь час відступав перед ними. В цілковитій безпорадності перед цими велетнями, побачивши, що всі зусилля привернути до себе увагу хо-хо лишаються марними, чунг став перед ними й голосно заревів. Хо-хо на мить зупинилися, носи їх грізно захукали, але потім хо-хо важким і незграбним кроком рушили просто на нього. Чунг відскочив убік, потім кинувся до поми, оббіг двічі круг неї, заскімлив і почав підстрибувати. Пома завертілася на місці і з неймовірним зусиллям підповзла до дуплястого дерева. Та було вже пізно: зустрічі з хо-хо ніяк не можна було уникнути. Пома побачила перед собою їх велетенські тіла і, не знаючи, що робити далі та як врятуватися, біля самих їх ніг згорнулася у клубочок. Чунг відскочив від неї і з жалібним виттям кинувся геть.
Хо-хо був найбільшою і найсильнішою твариною в лісі. У нього не було ніяких ворогів, крім ми-ші, та й сам він нікому не був ворогом. Хо-хо ні на кого не нападав, але й на нього теж ніхто не насмілювався напасти. Більш того, травоїдні тварини завжди трималися біля нього, оскільки з ним вони почували себе значно безпечніше перед грі та грау. Бо де бував хо-хо, туди ці хижаки не сміли навіть наблизитись. Чунги дивилися згори на цю дивну дружбу і схвально кліпали очима: всі ці тварини не тільки не нападали на них, а навіть самі тікали, коли чунги злізали на землю.
Але зараз хо-хо неминуче розтопчуть пому. Вони не захотіли ухилитись від обраного напряму, не звернули уваги на підстрибування й схлипування чунга.
І раптом перший хо-хо, який уже був підняв велетенську ногу над помою, вражено зупинився. Він з цікавістю глянув на скоцюрблену пому, постояв мить, немов вагаючись, потім, ніби нічого й не сталося, повернув своє незугарне велике тіло і пройшов повз неї. Ті хо-хо, що йшли за ним, так само зупинялись перед помою, піднімали свої носи і потім неквапом теж звертали вбік. Так пройшли всі добродушні велетні, і пома лишилася неушкодженою.
В один із наступних днів пома, змучена спрагою, поповзла далі поміж деревами. Чунг ішов назирці за нею. Натрапивши на широкий потік, вона, замість того щоб черпати воду долонями, нахилилась і жадібно почала хлебтати. Потім, змочуючи долоню в воді, заходилася прикладати її до ран по всьому тілу. Так вона лікувалася майже весь день, а коли почало сутеніти, поповзла назад і, добравшись до дупла, знову залізла всередину. Чунг знову поліз на сухе дерево.