Грау лежав, дивлячись на ненависні йому створіння, і важким хвостом нервово бив об землю. Його розлючене глухе ричання ніби говорило: «М-р-р-р-р-р! Я грау — непереможний володар споконвічного, неосяжного лісу… Я можу перегризти горло найсильнішому звірові… Щойно я переміг страшного удава тсі-тсі… З моєю появою все живе тремтить і кидається врозтіч, навіть набагато сильніший від мене недоумкуватий хо-хо… Ніхто ще не смів досі ні разу стати мені на дорозі… М-р-р-р!»
Та дві дивовижні істоти, притулившись до стовбура розчахнутого старого дерева, стояли непорушно і пильно дивилися на хижака. Тоді, роздратований їх зухвальством, грау напружив усе своє тіло, блискавично звився у повітрі й стрибнув на них. Але двох чунгів неначе вітром здуло. Вони підстрибнули, спритно й легко подерлися на дерево і за якусь мить опинилися в цілковитій безпеці. Тіло грау прошуміло в повітрі, і його розчепірені лапи лишились порожні. Тієї ж миті дике, несамовите ревіння розляглося під зеленим склепінням лісу. Ставши на гіллі над грау, чунг роззявив рота і, вишкіривши білі зуби, розітнув повітря могутнім ревом. Пома, самка чунга, притулившись до нього, уважно стежила за хижаком, що з грізним риком і піднятою догори пащею тупцював навколо дерева.
Грау міг подолати найсильнішого звіра. Грау міг стрибати з блискавичною швидкістю далі, ніж будь-яка інша тварина. Але грау не вмів лазити по деревах, як оті маленькі крикливі чін-гі, як оці величезні й дужі їх родичі чунги. Тому, покружлявши якийсь час навколо старого дерева, він з лютим, безпорадним риком зник у нетрях лісу. Чунг і пома швидкими й легкими стрибками — з гілки на гілку, з дерева на дерево — рушили слідом за ним.
КРОК І ГРАУ
Нарешті темно-зелене склепіння розступилось, і над головою грау відкрилася широка смуга блакитного неба. Повновода широка ріка ліниво хлюпотіла своїми хвилями поміж зарослими буйною зеленню крутими берегами, віддзеркалюючи в собі голубу височінь неба. Над її лискучим плесом здіймались тоненькі струмені пари й губилися у мерехтливому од спеки повітрі. Від дикого ревіння чунга все навколо завмерло, чувся лише дзенькіт прозорих крил жу-жу, що літали над заростями.
Гpay підійшов до ріки, і чунги, що стежили за ним, бачили, як він жадібно припав до води й почав її хлебтати. Потім вони помітили, як з-під води неподалік од грау виринула чорна колода й знову пірнула. Минула якась мить — і зовсім близько від грау вода розступилася знову; на її поверхні з’явилися дві довжелезні щелепи роззявленої пащі з густими рядами гострих зубів. І перш ніж грау опам’ятався, щелепи міцно схопили його й потягли у воду.
Дужою лапою грау вдарив по голові цю страхітливу потвору, але гострі пазури його лиш безсило сковзнули по кістяному панциру, і два величезні тіла — одне рудувато-жовте, друге брунатно-чорне — почали несамовито борсатись у воді, то пірнаючи, то знову з’являючись на її поверхні. Вода заклекотала й запінилась, розбризкуючись на всі боки. Підхоплені течією, тіла обох хижаків попливли вниз, шалено борсаючись, лишаючи за собою на воді криваво-червоні плями.
Міцні щелепи крона обхопили голову грау, і той міг відбиватися лише пазурами своїх широких лап. Йому вже вдалося розпанахати напасникові черево й видряпати очі. Але роздратований крок і не думав випускати свою жертву. Гpay ревів і відбивався. Крок мовчав і ще дужче стискував щелепи. А чунг і пома стояли оддалік і стежили за цим страшним поєдинком з цікавістю і вдоволенням, яких не зазнала досі ще ніяка тварина в лісі.
Поступово невиразний далекий гул почав заглушати шум боротьби і, зрештою, заглушив його зовсім. Спокійний плин води замінився бурхливим клекотом. Русло ріки перетинали пороги, з її дна підводились гострі скелі.
Швидка течія підхопила крока та грау, і тепер вони стали цілком безпорадними, Раптом могутня хвиля підхопила їх, підкинула на гребінь і з неймовірною силою вдарила об скелю. Удар відчув лише крок. Гострий камінь глибоко врізався в його тіло, і він повільно розтулив щелепи. Два запеклих вороги розімкнули свої смертельні обійми і, підхоплені водоворотом, попливли в протилежних напрямах. Напівмертве тіло крока безвладно гойднулося на збуреній поверхні води і зникло в клекотливій безодні водоспаду.
Сила і спритність грау врятували його від неминучої загибелі в цій прірві. Чунг і пома бачили, як він стрибав з порога на поріг, зі скелі на скелю, бачили, як майнув у повітрі й розпластав на березі своє дуже, гарне тіло. Підвівшись, грау обтрусився. Міріади дрібненьких водяних бризок оповили його, мов серпанком. Хижак озирнувся довкола і з глухим зловісним риком зник у нетрях.