Выбрать главу

ВТЕЧА

І раптом ліс загув від тупоту тисяч малих і великих тварин, які бігли широким потоком за вітром. Бігли, не боячись один одного, грау, хо-хо, ри-мі, грі, ланч, мут, жиг, гру-гру, дже, гу, повз навіть тсі-тсі. Не витримали й чунги. Позлізавши з дерев, вони, підхоплені цим нестримним потоком утікачів, кинулися й собі за ними. Маленькі хвостаті чін-гі, з невгамовним, диким вереском, перестрибуючи з гілки на гілку, також рушили в тому напрямі. Незабаром початок цього небаченого потоку очманілих з переляку тварин згубився десь попереду, а кінець його звивався далеко позаду, виповзаючи з освітленого кривавою загравою лісу…

Крі-рі з зловісним карканням злітали з дерев, збирались у великі зграї й цілими годинами кружляли над лісом. Потім летіли кудись за вітром, і їхні голоси поволі завмирали вдалині. Вони летіли зовсім низько й кидали свої тіні на спини втікачів, і їхнє огидне каркання змішувалося з шумом живого потоку. Всі поспішали випередити вогняну стихію, відблиски якої вже падали на їхні сліди. Жорстокий грау добровільно уступав дорогу добродушному хо-хо. Кровожерний грі й лагідний дже поспішали один за одним, не озираючись. Полохливий гу силою прокладав собі шлях крізь зграю стерв’ятників ри-мі, а купа хе-ні обминала незграбних гру-су, навіть не вишкіряючись на них. Смердючий жиг, пирхаючи, перестрибував через тсі-тсі, а мут топтав ногами ланча, пробираючись крізь густі чагарі. Усі товпилися, випереджали одне одного, присмирілі, налякані..

Чунг і пома бігли в загальному потоці втікачів, приєднавшись до великої групи чунгів. Так їм менше загрожувала небезпека бути розтоптаними або роздертими великими хижаками. Бігли вони на задніх кінцівках, щоб передні були вільними на випадок потреби оборонятися. Жорстокий грау, добродушний хо-хо, товстий мут і гострозубі хе-ні — всі були однаково небезпечними для них у цьому квапливому просуванні вперед. Вони боялися потрапити під ноги очманілим тваринам, а також в пазури якогось хижака. Ї чунги, то доганяючи одних тварин, то відстаючи від інших, мусили бігти випрямившись, не сміючи ні на мить нахилитись до землі, щоб спертись на передні кінцівки.

Пома ще трохи кульгала. Рана її на стегні майже загоїлась, і, хоч пальці на розчавленій ступні ще згиналися дуже мало, вона вже могла бігти нарівні з іншими чунгами, не відстаючи від їхньої дружної групи. А позаду них дедалі дужче розросталася величезна пожежа. Вітер гнав їм услід клуби диму, наче провісників їх загальної загибелі. Вночі велетенські язики полум’я лизали небо, поривчастий вітер жбурляв угору снопи іскор, потім безладно розсипав, і вони гасли одна за одною у стовпі густого чорного диму, що звивався над лісом. Нестерпний запах гару почав душити втікачів.

Дні і ночі злилися воєдино, і настав неподільний час, в якому тварини мусили бігти навипередки з вогняною стихією, що вже наздоганяла їх.

Їсти доводилось на ходу, не зупиняючись ні на хвилину. Лагідний дже та прудконогий гу часом нагиналися, хапали жмутик трави, зелений пагінець чи гілку і бігли далі. Жорстокий грау і кровожерний грі зненацька накидались на якусь тварину, впивались гострими зубами й пазурами в її шию, потім нашвидку присідали до неї, відкушували по шматку теплого м’яса і знову мчали далі. Хижаки, що бігли позаду, накидалися на ще живу жертву, відривали по шматку м’яса й собі і теж простували вперед, даючи дорогу тим, що напирали ззаду. Нікого не вражав вигляд конаючої тварини, ніхто не звертав уваги на обглодані кістки. Здавалося, і самі жертви усвідомлювали, що вони повинні власним життям підтримувати життя інших утікачів.

Чунги заспокоювали голод опалими плодами, які вони збирали по дорозі, та молодими пагінцями з кущів, повз які бігли. З дерев у них над головою звисали великі соковиті плоди, та їм не було коли лізти по них… Не могли вони й стрибати по гілках так швидко й легко, як маленькі хвостаті чін-гі, бо були огрядні й важкі, і гілки згинались та обламувались під ними.

Несподівано шлях цьому могутньому потокові втікачів перетнула широка річка; вони стовпились на березі, штовхаючи й топчучи одне одного. Під натиском тварин, які весь час напирали ззаду, ті, що вже стояли на березі, входили у воду і, підхоплені повільною течією, навкіс пливли до протилежного берега. Річка вкрилася головами малих і великих тварин.

Чунги підійшли до самого берега річки і враз подалися назад: нездоланний природжений страх перед водою примусив їх відступити. Очманілі від жаху, безпомічні, вони почали ревти. Потім їхній рев замінився диким криком, змішавшись з несамовитим вереском чін-гі, що, наче божевільні, підстрибували у них над головами.