Таким чином несподіване відкриття води й раптова догадка, на яку наштовхнув чунга й пому випадок з викопуванням ямок, дали їм можливість угамувати спрагу. Потім вони підвелися, струсили з долонь і пальців налипле болото, пообтирали одне одному замурзані обличчя. І вже цілком усвідомивши те, що в болоті на дні цієї ущелини є вода, якої можна напитися, викопавши ямку, вони, замість того щоб лізти вгору по схилах скель, знову приходили сюди.
Ніч застала їх в ущелині. Тісно притулившись одне до одного, вони сиділи під навислою над ними скелею. Було спокійно й тихо. Зоряне небо торкалось вершин високих скель, розкинувши над глибокою ущелиною розцяткований блискітками покрив. Проте в самій ущелині було темно, а чунг і пома не мали такого зору, як грау чи івод, і не могли бачити, як удень. Тому вони й не зважувались ходити вночі. Та як тільки зазоріло, вони рушили вниз ущелиною, зустрічаючи по дорозі багато тварин. Вгорі, на вершині скелі, промайнула червонувата тінь кат-рі; пістрявоголовий виг показав з ущелини між скелями свої нашорошені вуха й одразу зник. Всі ці тварини вперше бачили таких незвичайних істот, бо ніколи раніше жоден чунг не жив у цих місцях.
Що нижче чунги сходили вниз, то разючіше змінювалась місцевість. Вершини грандіозних скель ставали все нижчими. Долини ширшали, їхнє дно ставало рівнішим. Де-не-де на дні невеличкими плямами росла соковита зелена трава, якої чунг і пома вже давно не бачили. Ще нижче вони натрапили на дерева з яскраво-зеленим широким листям. А дерев з гострим і гірким смолистим листям дедалі меншало. Пройшовши ще трохи, чунг і пома побачили, що пологі схили долини були вкриті густою травою. З баговиння зміївся тоненький струмочок і, весело дзюркочучи, стікав униз. Небо стало високим, чистим.
У чунга й поми з’явилось почуття чогось знайомого. Їм здалося, що вони повертаються у свій ліс, в ліс чунгів. Вони накинулись на широке листя дерев, ніби це листя і колись було для них найсмачнішою їжею. Потім посідали й полегшено зітхнули: вони зараз воліли б жити по сусідству з жорстоким грау, і хай би на деревах росли не плоди, а тільки отаке широке, зелене, соковите листя.
Під час цього неймовірно важкого й голодного поневіряння, цих нескінченних жахливих блукань, коли ніхто з чунгів не знав, що на нього чекає завтра, пома завагітніла знову. Підкоряючись спільному для всіх тварин велінню природи, вона, сама того не відаючи, давно вже носила в собі плід кремезного й дужого чунга. Пома не знала також про те, чи новий спосіб життя й нові умови, в яких вона опинилася, не вплинуть на ту істоту, що вже живе в її утробі, і чи пристосується ця ще не народжена істота до нових умов життя, до яких і зона звикала й пристосовувалася з необхідності.
ХИЖІ ІВОДИ
Хоч уже траплялись дерева з широким гіллям і на них де-не-де видно було плоди, місцевість, проте, лишалася ще дикою, скелястою, непривітною і непридатною для життя чунгів. На деревах цих пома не могла знайти собі лігва, зручного для пологів, і вона змушена була його шукати просто на землі. До того ж, ідучи все далі й далі вперед, чунги стали зустрічати цілком нових тварин, спочатку хижого івода й пістрявоголового вига, а потім гіллясторогого теп-тепа та куцохвостого лена. Хоч не всі вони були однаково небезпечними для чунга й поми, проте кожен з них викликав занепокоєння, оскільки чунги бачили їх уперше.
І от, бажаючи знайти надійне сховище, під впливом невиразних, напівзабутих спогадів про своє колишнє видужування в дуплі старого дерева, вона залізла в якусь широку западину в скелі. В ній пома могла почувати себе більш-менш безпечно. Утворена в скелі на низькому схилі невеликої долини, западина була захищена самою природою: над входом до неї висли круті скелі, а під нею зяяло урвище глибиною в кілька стрибків. У дні своїх важких, безрадісних поневірянь чунг і пома не раз знаходили собі притулок на ніч в подібних западинах.
Разом з чунгом пома вистелила дно западини зібраним навколо сухим листям і травою, потім чунг вийшов і сів біля самого входу серед нагромадженого тут протягом століть каміння. Погляд його спинився на протилежному схилі долини. Там він помітив теп-тепа, який то піднімав, то опускав свої гіллясті роги і, прислухуючись до чогось та принюхуючись, неквапом ішов униз. Теп-теп обгризав на чахлих кущиках тонкі гілочки й вищипував з-поміж каміння шорстку траву. Майже непомітний з-за каміння, чунг стежив за ним швидше з цікавістю, ніж з тривогою: якщо теп-теп пасеться в траві й обгризає гілочки на кущах — він не може бути таким небезпечним, як івод чи виг.