Дрібні камінці влучили у морду волохатого звіра. Він сіпнувся і став, обтер лапою морду і знову потрюхикав услід за чунгом і помою. Ця короткочасна затримка мо-ка врятувала чунгів. Вони добігли до стрімкого кам’яного урвища і почали дертися по ньому вгору, не маючи ніякого уявлення про те, куди біжать і як урятуються від мо-ка, що вперто гнався за ними.
Дряпаючись угору по схилові, пома ненароком зрушила з місця камінь, і він покотився вниз. Чунг ледве встиг відскочити вбік, потім мимоволі озирнувся й побачив, як камінь зрозгону вдарив мо-ка. Хижак страшенно заревів і впав.
Ця картина допомогла чунгові поновити в пам’яті те, що сталось недавно з іводом і теп-тепом. Потім він пригадав і те, як грався на краю урвища, як зрушував з місця каміння і як воно котилося вниз. А тому, що повторення подібних явищ сталося надто швидко, він негайно пов’язав їх одне з одним. І під впливом нової несподіваної догадки чунг замахав передніми кінцівками, застрибав і почав скочувати з урвища камінь за каменем. Кілька каменюк влучило в мо-ка, він зупинився, закружляв на місці, глухо заревів і швидко побіг по скелі вниз.
ПЕРЕМОЖЦІ
Мо-ка утік, але чунг і пома не насмілювалися зійти в долину. Весь цей день вони пробули серед осипів скелястого горба і, шукаючи якої-небудь поживи, облазили його до самої вершини. Але нічого, крім голих куп каміння, не знайшли. Увечері, замість того щоб шукати зручного дерева для ночівлі, вони, голодні й замерзлі, прихистилися в западині під скелею. Дощ мрячив цілу ніч. І хоч холод та вологість давали себе взнаки не менше, ніж голод, западина під скелею виявилася зручнішою для ночівлі, ніж дерево. Притулившись спинами одне до одного, підібгавши коліна и поприсідавши навпочіпки, голодні и знесилені чунг і пома задрімали. І помі приснився дивний сон…
Снилося їй, ніби вона знову мала народити маленького чунга. І от, шукаючи захистку, — натрапила на таку саму западину в скелі, тільки набагато глибшу й ширшу. Всередині було світло, як назовні. Раптом пома помітила в кутку западини якусь дивну маленьку тваринку — пухнасте, з гострою мордочкою і гострими вушками звірятко. З її появою звірятко втупило в неї свої очиці й замахало довгим хвостом, а потім враз кинулось до неї і, перш ніж вона встигла його зловити, ввігнало гострі зуби в її задню кінцівку. Пома схопила його за шию, міцно здушила пальцями й недбало відкинула геть. Звірятко пронизливо завищало й почало метатися в западині з кутка в куток. Пома не зводила з нього очей.
Раптом звірятко з дивовижною швидкістю почало рости. Воно вже було таке завбільшки, як ри-мі, потім перестало метатися й вищати, присіло на задні лапи, підняло вгору мордочку і жалібно завило. Пома кинулась до нього, але воно спритно й легко відскочило вбік, присіло й знову завило. Пома вдруге метнулась до нього, та воно й цього разу відскочило від неї. Розлючена невдачею, вона почала ганятися за звірятком по западині, але воно все виверталося й відскакувало від неї. Один раз пома вже мало не спіймала його, та раптом спіткнулася об якийсь оцупок, і воно знову вислизнуло з її передніх кінцівок. Тоді пома схопила оцупок, замахнулася ним і вдарила звірятко. Але тепер вона побачила ще більше диво: звірятко страшно заревло, перекинулось і враз обернулось на велетенського рудого грау, який одразу ж кинувся на неї. Заніміла від жаху, вона хотіла вибігти назовні, але отвір у западині виявився закритим. Тоді вона сховалася в кутку й підняла оцупок, захищаючись від грау. Він стрибнув на неї, та наткнувся на той оцупок і відскочив назад. Потім кинувся вдруге, але й цього разу мусив відступити.
Потім грау перетворився у мо-ка. Він збільшився удвоє, звівся на задні лапи, простяг до неї величезні передні, вихопив оцупок, який пома тримала над головою, і проковтнув його. Потім уперто й мовчки став дивитись на пому. Пома заревла й кинулася тікати, але мо-ка наздогнав її, навалився на неї й почав душити. Тоді вона передніми кінцівками схопила камінь і вдарила ним звіра по гострій морді…
В ту ж мить несамовитий рев примусив пому здригнутися й розплющити очі. І вона справді побачила мо-ка. Великий і волохатий, він стояв, затуливши своїм тілом широкий вхід до западини і втупивши в них мовчазний, упертий погляд. Чунг перший відчув його присутність. Він схопився і злякано заревів. Мо-ка відповів коротким, глухим риком і, звівшись на задні лапи, хотів упасти на нього. Розгубившись від такого раптового нападу, чунг розчепірив свої жилаві передні кінцівки, випростав їх і вп’явся пальцями в кудлату шерсть на шиї звіра. Почалася жорстока, нерівна боротьба.